Х.2. УЛАШТУВАННЯ ПОКРІВЕЛЬ

Покрівлі з рулонних матеріалів. Традиційна рулонна покрівля конструктивно є гнучким водоізоляційним килимом з кількох шарів рулонних покрівельних матеріалів, з'єднаних між собою та основою клеїльними мастиками. Основні рулонні покрівельні матеріали — це руберойд, склоруберойд, наплавлений руберойд, толь, пергамін.

Кількість шарів у рулонних покрівлях залежить від типу будівлі чи споруди, виду гідроізоляційного матеріалу та похилу даху і може бути від одного (тимчасові будівлі і споруди) до п'яти.

Марку мастики для влаштування рулонних покрівель визначають залежно від району будівництва, виду та похилу покрівлі. Товщина шару мастики не повинна перевищувати 2 мм.

Захисний шар на рулонних покрівлях улаштовують з гравію крупні-стю 10...20 мм. Допускається використовувати для цього і кам'яну крихту.

Поверхню деяких рулонних покрівельних матеріалів посипають мінеральними порошками для того, щоб рулон не злипався при збері­ганні й транспортуванні. Перед наклеюванням таких матеріалів посипку знімають. Крім того, рулонні покрівельні матеріали перед наклеюванням виправляють. Так, двобічний руберойд і всі рулонні матеріали перемо­тують на інший бік за допомогою спеціального верстата, а однобічному Дають вилежатись розкатаним не менше ніж 24 год.

Якщо похил даху менше ніж 15 %, полотнища наклеюють паралельно гребеню і карнизу, якщо більше — перпендикулярно до гребеня, тобто за стоком води.

При механізованому влаштуванні рулонних покрівель полотнища руберойду наклеюють не послідовно, а одночасно (рис. X. 3).

Основою під рулонні покрівлі можуть бути бетон, цементно-піщана стяжка, азбестоцементні листи, суцільний настил з дощок. Перші три перед наклеюванням килима слід ґрунтувати.

Технологічні операції з улаштування рулонних покрівель викону­ють у такій послідовності:

• наклеюють додаткові шари рулонного килима в розжолобках, на карнизах, у місцях прилягання до стін, розміщення водозбірних лійок;
• улаштовують карнизні звіси, оформляють виходи на дах, надбудови;
• ґрунтують основу під покрівлю;
• наклеюють полотнища рулонного килима;
• улаштовують захисний шар.

Карнизні звіси влаштовують з листової сталі, яку закріплюють попередньо приклеєних полотнищах руберойду.

Залежно від способу наклеювання полотнищ рулонний покрівельнії килим улаштовують так: при ступінчастому (одночасному) — із рубе ройду з дрібною мінеральною посилкою з наступним улаштування захисного гравійного шару; при шаровому (послідовному) — нижн шари з руберойду із дрібною мінеральною посилкою, а верхній шар — з руберойду з крупнозернистою посилкою.

Наклеювання полотнищ починають з нижчих місць і продовжую

у напрямку до вищих. Перекриття стиків уздовж полотнищ має бути не менше ніж 100 мм, а впоперек — не менше ніж 300 мм.

Для посилення водоізоляційног покриття і підвищення його надійнос в розжолобках, на карнизах, у місця прилягання до стін, розміщення шахт, водозбірних лійок та інших конструк тивних елементів кладуть додатков шари гідроізоляційного килима з ру лонних матеріалів (руберойду) або і скломатеріалів (склотканини, склоп лотна) на клеїльних мастиках.

Кількість шарів покрівлі, а також кількість додаткових шарів у місцях прилягання обумовлюється проектом.

Рис. Х.З. Способи наклеювання полотий рулонного килима:

а — послідовний; б — одночасний у про­цесі влаштування чотиришарового килима в — те саме, тришарового

Рис. Х.4. Інструменти та пристрої для влаштування рулонних покрівель: а - металевий шпатель; б — шило; в - щітка для нанесення мастики; г - гребок з гумовою вставкою для розрівнювання мастики; д - штукатурний молоток; е - відро; є -бачок; ж - термос; з - ківш; и - гребінка для розрівнювання мастики; і - покрівель­ний ніж; ї - роликові ножиці для поперечного розрізування рулонних матеріалів

Стики полотнищ руберойду після наклеювання прошпакльовують бітум­ною мастикою, нагрітою до 150... 160 °С. Захисний шар покрівлі влаш­товують по верхньому шару рулонного килима нанесенням гарячої бітум­ної мастики (шар 3 мм завтовшки) і посипкою гравієм або щебенем фракцій 10...20 мм.

Рулонні покрівлі виконують з використанням самохідних машин (якщо похил покрівлі до 7 %), котків-розкатників, а також уручну з використанням спеціальних інструментів та пристроїв (рис. X. 4).

Рис. Х.5. Улаштування иокрі вель, що наплавляються

Улаштування покрівель з наплавленого руберойду (біколон, рубемаст, полістон, рубістон, філізол, армобіт, екопласт, дельтапласт і т. і н.) має ряд переваг порівняно з наклеюванням звичайного ру­беройду на гарячих мастиках. Це насамперед виключення з технології процесів приготу­вання, подавання та нанесення гарячих бітумних мастик, поліпшення умов праці та підвищення ступеня механізації.

Ці рулонні килими наклеюють так. На обґрунтованій і сухій по­верхні одночасно розгортають 7... 10 рулонів, вирівнюють їх, забезпечу­ючи при цьому напуск полотнищ. З одного кінця полотнища згортають на 5...7 м, починаючи з останнього. Покривний шар руберойду розігрі­вають за допомогою спеціальних установок (рис. Х.5) по лінії дотику полотнища з основою або раніше наклеєним полотнищем.

Коли покривний шар стане в'язкотягучим, рулонний килим розгор­тають і приклеюють поступово по всій його довжині.

Улаштування покрівель з полімерних матеріалів — це один із напрямів індустріалізації покрівельних робіт. Таку покрівлю влашто­вують із заготовлених у заводських умовах килимів площею 100...500 м2 (табл. Х.1).

Ширина килима може бути 3...12.2 м. На заводі килими збирають склеюванням полотнищ полімерних матеріалів (між собою та в сти­ках) за допомогою клеїльних мастик або пластифікованої стрічки «до­норської» вкладки в шви між полотнищами.

Склеєні килими намотують спеціальною установкою на осердя (як лінолеум). Загальна маса килимів на одному осерді має бути не більше ніж 3 т. До об'єкта килим транспортують разом з траверсою, яка вико­нує функції контейнера при транспортуванні килима і функції техно­ логічної оснастки при влаштуванні покрівлі. На покриття килим по­дають баштовим краном.

Таблиця Х.1. Характеристика полімерних рулонних мате­ріалів для покрівель

До початку влаштування покрівлі готують основу, тобто зрізають монтажні петлі, обклеюють водозбірні лійки, роблять підкладний шар з рулонного матеріалу (пергаміну) або піску (10... 15 мм).

Гідроізоляційний килим розкручують за допомогою крана. Після цього влаштовують роздільний шар з полотнищ рулонного покрівель­ного матеріалу (руберойду РПП-300А, пергаміну). Полотнища кладуть «насухо» з напуском 10 см. Після цього баштовим краном подають на покрівлю привантажувальний гравій (розміри зерен 5...20 мм), який розрівнюють шаром 40 мм завтовшки. Закінчується процес монтажем притискувальних елементів із залізобетону по периметру покрівлі.

Конструктивні вузли покрівлі з полімерних матеріалів показано на рис. Х.6.

Мастикові покрівлі. Мастикові покрівлі влаштовують з бітумних емульсійних паст і мастик, полімерних мастик, а також гарячих бітум­них і бітумно-гумових мастик.

Бітумні емульсійні матеріали - це дисперсні системи з бітуму, емуль­гаторів, наповнювачів та води (табл. X. 2). Емульгатором може бути глина, вапно чи їхня суміш з азбестом VII сорту або базальтовим волок­ном, а наповнювачем - азбест VII сорту, попіл виносу ТЕЦ, цементний пил, мелений вапняк і т. ін. Якість бітумних емульсійних матеріалів може бути підвищена за рахунок полімерів у вигляді водних емульсій каучуку.

Рис. Х.б. Конструктивні вузли покрівлі з полімерних матеріалів:

а — прилягання покрівлі до цегляного пара­пету; б — те саме, в місцях суміжних ділянок водозбору; в — те саме, до внутрішньої стіни; / - привантажувальний шар; 2 — захисний ш*р; З — збірний покрівельний килим; 4 — захисний фартух; 5 — підстильний шар; 6 -підкладний збірний елемент; 7 — плита покрит­тя; 8 — стіна; 9 — металева огорожа; 10 — притискний збірний елемент; // — цементний розчин

Таблиця Х.2. Склад бітумних емульсійних паст та мастик, % маси

Бітумні емульсійні пасти та мастики готують централізовано і по­ставляють на будівельний майданчик у спеціальних ємностях.

Процес приготування паст і мастик передбачає виконання таких опера­цій: розігрівання бітуму до температури 90...110 °С; приготування суміші емульгатора; подачу бітуму (розігрітого до 90... 110 °С) у дозатор; пода­чу в дозатор суміші емульгатора; дозоване введення в змішувач суміші емульгатора, бітуму і води. Для приготування мастики в змішувач че­рез 1 хв після введення останньої порції бітуму вводять дозовану кількість наповнювача. Перемішування продовжують протягом 3...4 хв. Готову мастику розводять водою до робочої консистенції (13... 14 см осідан стандартного конуса) і зливають у транспортну ємність. Паста мож зберігатися довгий час у герметичній тарі або під шаром води. Мастику потрібно використовувати зразу після приготування.

Улаштування мастикових покрівель починають з підготовки поверхні основи: перевіряють нівеліром похил поверхні покриття (основи під покрівлю), наклеюють над стиками панелей покриття захисні арму-вальні прокладки з тканої склосітки, втоплюючи її в бітумно-емульсій­ну пасту; влаштовують гнучкі компенсатори з поліетиленової плів по шару емульсійної пасти (рис. Х.7).

Пароізоляцію влаштовують з бітумної емульсійної мастики.

Кількість шарів мастики (від 1 до 4) залежить від режиму експ, атації приміщень будівлі й обумовлюється проектом. Товщина кожно го шару мастики в стабілізованому стані (після висихання) не повинн перевищувати 2 мм. У місцях прилягання до виступних над покрівле конструкцій пароізоляцію піднімають на висоту теплоізоляції, але н менше ніж на 100 мм.

Технологія влаштування теплоізоляції та вирівнювальних (захисних) стяжок така сама, як і при влаштуванні рулонних покрівель. Мінімальна кількість шарів мастикової покрівлі дорівнює трьом: ґрунтовка, проміжний шар (робочий) і верхній шар, на який наносять захисне покриття з ал могасової суспензії. Проміжних (робочих) шарів може бути два чи

Рис. Х.7. Улаштування мастикових покрівель:

а — схема влаштування мастикових покрівель; б — схема підсилювальних елементів масти­кового килима (І - над швами; ІІ - на карнизах; ІІІ - у розжолобках; IV - у місцях примикання); в — конструктивні рішення мастикових покрівель при різних похилах (А — 0...5 %; Б - 5...25 %; В - більше ніж 25 %); 1 - покриття; 2 - розпилювальна форсунка; З - гумовий рукав; 4 - установка для механізованого подавання і нанесення паст і мастик; 5 — установка для транспортування паст і мастик на будівельний майданчик; 6 — компенсатор із плівки ПХВ; 7 - локальні прокладки із склотканини; 8 - фартух із оцинкованої сталі; 9 - шар емульсійної пасти; 10 - мастикове покриття; 11 — ґрунтовка; 12 - шар пасти; 13 - суцільні армувальні прокладки; 14 - шар мастики; 15 - дрібний гравій; 16 -фарбувальний шар (суспензія алюмінієвої пудри в гасі)

Ґрунтовку наносять механізовано шаром 1 мм завтовшки. Після висихання ґрунтовки, починаючи з ділянок, найбільш віддалених від місця подавання матеріалів і знижених місць, відразу наносять основні шари мастикової покрівлі (кожний наступний шар — після висихання попереднього, за 4... 16 год залежно від погоди).

Технологія влаштування покрівель з гарячих бітумних і бітумно-гумових мастик передбачає ґрунтування основи і послідовне нанесення мастики, армувальних матеріалів і захисного шару.

Для подавання й нанесення мастики використовують те саме об­ладнання, що і для гарячих клеїльних бітумних і бітумно-гумових ма­стик при влаштуванні рулонних покрівель, або спеціальні установки НДІБВ.

При влаштуванні покрівель з полімерних мастик перед нанесенням основних шарів покрівлі обклеюють армувальними скломатеріалами водоприймальні лійки, розжолобки і карнизні звіси.

Мастику подають на покриття і наносять установками високого тиску. Кожний мастиковий шар 0,5...2 мм завтовшки наносять після затвер­діння нижнього шару.

Техніко-економічні показники рулонних і мастикових покрівель наведено в табл. Х.З.

Комбіновані покрівлі — це різновид мастикових. Залежно від похилу конструкцію водоізоляційного килима такої покрівлі утворює один або два шари звичайних рулонних матеріалів, які склеюються між собою і локально приклеюються до основи, два-три шари бітумних емульсій­них мастик і захисний шар.

Дихаючі покрівлі відрізняються тим, що під основним покрівельним килимом знаходиться шар перфорованого руберойду або перфорованої поліетиленової плівки.

Перевагами такої конструкції покрівлі є вирівнювання тиску паро­повітряної суміші під покрівельним килимом; можливість відводу во­логи з-під килима; захист покрівельного килима від руйнування при деформації основи.

Покрівлі з азбестоцементних виробів. Азбестоцементні покриття влаштовують на покрівлях з горищем простої конфігурації без внутріш­нього водовідводу і без експлуатації поверхні покрівлі.

Основою для покрівель із листів звичайного профілю та плоских плиток є настил з дощок, для інших — прогони із сталі, залізобетонні або дерев'яні бруски. Суцільний настил з дощок улаштовують також при будь-яких типах листів на карнизах, гребенях, розжолобках.

Таблиця Х.З. Техніко-економічні показники на 1000 м2 рулонних і мастикових покрівель

Листи азбестошиферу кладуть правильними рядами знизу вгору паралельно карнизу (рис. Х.8). Кожний ряд листів має перекриватися наступним на 150...200 мм. У рядах кожний лист має перекривати сусідній на одну хвилю.

На гребені кладуть спеціальні деталі (рис. Х.9). Спеціальними деталями оформляється і прилягання покрівлі до вертикальних повер­хонь (рис. Х.10).

До дерев'яних прогонів листи кріплять нержавіючими цвяхами з м'якими шайбами, а до металевих та залізобетонних прогонів — оцин­кованими гаками чи скобами. Кожний лист карнизного ряду кріплять трьома цвяхами, крайні листи — двома, а рядкові — одним. Щоб забез­печити рухливість покрівлі при температурних деформаціях, в азбесто-шиферних листах свердлять отвори для пропуску кріпильних деталей, що на 2...З мм більші за діаметр ос­танніх.

Покриття звисів, розжолобків, а також опорядкування отворів для антен та інших вертикальних пропусків через по­крівлю виконують оцинкованим мета­лом. Для герметизації покрівлі проміж­ки між листами та іншими деталями покрівлі покривають бітумно-емульсій­ною мастикою, суриковою замазкою або

Рис. Х.8. Покриття даху шифер­ними листами звичайного профілю

Рис. Х.9. Конструкція гребеня азбе-стошиферної покрівлі:

1 — прогін; 2 — гак; З — мала пере­відна деталь; 4 — притискувальна скоба; 5 — деталь гребеня; 6 — гайка; 7 — лист азбестошиферу; 8 — цементний Розчин, армований клоччям

Рис. Х.10. Схема прилягання азбестоши-ферної покрівлі до вертикальних повер­хонь:

1 — брусок обрешітки; 2 — лист азбестоши­феру; 3 — цвяхи; 4 — кут; 5, 6 — деталі гребеня; 7 — заповнення мастикою і цемент­ним розчином

Рис. Х.11. Покрівля з жолобчастої черепиці;

1 — вітрова дошка; 2 — притискна планка; З -цвях; 4 — вапняний або глиняний розчин; 5 -черепиця; 6 — дощатий настил; 7 — кроква; 8 -урівнювальна рейка; 9 — заповнення черепичним боєм

цементно-піщаним розчином з додаван­ням до нього клоччя.

Плоскі азбестоцементні плитки та­кож, як і хвилясті листи, кладуть рядами знизу вгору (починаючи з карниза).

Суцільний настил з дощок покрива­ють шаром пергаміну; на нього нано­сять крейдою сітку з кроком 225 мм по похилу покрівлі і 235 мм у поперечному напрямку. Вздовж карниза і фронтону кладуть ряди з половинок плиток. Гребінь та ребра покрівлі покривають спеціальними деталями (так само, як і з хвилястими листа­ми). Кожну плитку кріплять до настилу двома цвяхами і противітряною кнопкою.

Останнім часом досить широко використовують в будівництві світло-прозорі листи із пластмас. За формою вони можуть бути як хвилясті, так і плоскі.

Покрівлі з черепиці. Покрівлі з черепиці найбільш довговічні (слу­жать понад 100 років), вогнетривкі, малотеплопровідні, стійкі проти хімічного впливу.

Черепиця буває глиняною, цементно-піщаною, металевою та бітум­ною, а за формою — жолобчастою, хвилястою, плоскою і пазовою.

Під черепичну покрівлю влаштовують лати з дерев'яних брусків, відстань між якими залежить від розмірів черепиці, або суцільний до­щатий настил. Металеву черепицю можна класти і по металевому профілю.

Жолобчасту черепицю використовують на покрівлях, які мають по­хил не менше ніж 33°. Кладуть її по суцільному дощатому настилу на вапняному розчині з додаванням начосів або на глині, перемішаній з посіченою соломою. Укладають черепицю від фронтону зліва направо рядами, паралельними один одному і гребеню покрівлі (рис. Х.11).

Від плоскої черепиці пазова відрізняється подовженими висту­пами на поверхні, які забезпечують надійність прилягання черепиці (рис. Х.12). Таку черепицю кладуть лише в один ряд. Послідовність укладання її така сама, як і жолобчастої.

Металеві покрівлі. Металеві покрівлі відрізняються від інших глад­кою поверхнею, по якій швидко стікає вода, невеликою масою, можли­вістю покривати дахи складної форми, вогнетривкістю. Більшість еле­ментів цих покрівель можна механізовано заготовляти у заводських умовах.

Рис. Х.12. Покрівля із стрічкової пазо­вої черепиці:

1 — карнизна обрешітка; 2 — черепиця; З — кроква; 4 — брусок обрешітки; 5 — половина черепиці; 6 - цвях; 7 - дріт для закріплення черепиці

Улаштовують металеві покрівлі (рис. Х.13) по основі із дощок (50x200 мм), брусків (50x50 мм) або металевому профілю, які укла­дають на відстані 200 — 300 мм один від одного (залежно від конструкції та товщини металевого листа).

Між собою листи з'єднують за допомогою фальців (рис. Х.14), які можуть бути лежачими і стоячими, одинарними і подвійними. Як правило, листи (картини) з'єднують між собою одинарними фальцями. І лише при малому похилі покрівлі та в місцях збирання води - подвійними. Короткі сторони картин з'єдну­ють між собою лежачими фальцями, а довгі - стоячими. Стоячі фальці розташовують уздовж похилу покрівлі.

До основи листи кріплять за допомогою клямерів (металева стрічка шириною 40 — 50 мм) або спеціальних самонарізних шурупів.

Картини карнизних звисів прикріплюють до металевих костилів, а жолоби — до гаків, які кріплять до основи спеціальними шурупами.

Вода, яка стікає по стиках покрівлі, відводиться у водозабірні лійки водостічних труб.

Послідовність виконання операцій така: встановлення карнизних звисів; укладання настінних жолобів; покривання основних похилів покрівлі; влаштування розжолобків; навішування водостічних труб; покривання всіх виступних частин фасаду.

Останнім часом все частіше металеві покрівлі влаштовують із ста­левих, надійно захищених від руйнування спеціальними покриттями, та алюмінієвих листів трапецеїдальної та хвилястої форми. Ці листи кріп­лять до каркаса за допомогою затискних смуг та спеціальних самонарізних шурупів.

Покрівлі з індустріальних покрівельних елементів. Ефективність цього методу ґрунту­ється на використанні для гідрозахисту самого матеріалу, з якого виготовлена конструкція. Так,

Рис. Х.13. Структура металевого покриття:

1 — пластизоль (поліестерове покриття); 2 — первинний шар (клей); 3 - пасивний шар; 4 - шар цинку; 5 — сталеве ядро

Рис. Х.14. Фальцьові з'єднання металевих листів:

/ — одинарний стоячий фальц; 2 — те саме, подвійний; З — одинарний лежачий фальц; 4 — те саме, подвійний; 5 — клямер для кріплення картин

для захисту бетону від корозії до його складу вводять спеціальні ущіль­нювальні добавки та обробляють поверхню водовідштовхувальними фар­бами та просочувальниками.

Тепер з цією метою плити покриття виготовляють із супербетону, в якому цемент є лише як в'яжуче, щебінь має ювелійну поверхню, а лицьова поверхня бетону вакуумується.

Рис. Х.15. Схема покрівлі, розробленої інститутом МНДІТЕП: а — поперечний переріз; б — вузол спирання покрівельної плити на парапетну панель в — схема стику між покрівельними плитами; / — парапетна панель; 2 — залізобетонна покрівельна плита; 3 — опорні елементи; 4 — залізобетонна водозбірна плита; 5 — водоприймальна воронка; 6 — внутрішній водостік; 7 — залізобетонна плита горища; 8 — утеплювач; 9 — герніт на клею; 10 — цементно-піщана стяжка; // - шар гермети-зувальної обкладки; 12 — захисне покриття

Рис. Х.16. Схема покрівлі, розробленої Херсонським Діпромістом:

а — поперечний переріз; б — конструкція стиків між покрівельними плитами; в — вузол спирання покрівельної плити на парапетну панель; / — парапетна панель; 2 — покрі­вельна плита; 3 — центральний водозбірний лотік; 4 — переливний пристрій; 5 — збірний нащільник; 6 — сталка, змочена бітумною мастикою; 7 — шар мастикового гідрозахисту

Стики між індустріальними покрівельними елементами роблять так, щоб запобігти потраплянню води через них (рис. Х.15, Х.16).

Використовують і покрівельні плити підвищеного ступеня готов­ності з традиційними покриттями, а також полегшені конструкції з ме­талевих листів, армоцементу, азбестошиферу.

Багатофункціональні покрівлі. Рівень експлуатаційного викорис­тання покрівель підвищують поєднанням їхніх функціональних влас­тивостей з властивостями інших конструктивних елементів.

Покрівлі використовують для розміщення різного спеціального об­ладнання, установ громадського харчування, влаштування ігрових, спортивних і рекреаційних майданчиків. Зелений газон на покрівлі сприяє оздоровленню екологічного стану простору і захищає покрівлю від перегрівання сонцем та інших негативних явищ.

Рис. Х.17. Улаштування багатофункціональних покрівель:

а — конструкція покрівлі, що використовується і як підлога; б - поздовжній перері сонячного нагрівника конструкції КиївЗНДІЕП; в - план водонагрівника; г - план схеми розміщення групи водонагрівників; д - схема установлення водонагрівників; е -поперечний переріз комплексної панелі покриття; є — план комплексної панелі покриття; ж — поздовжній переріз комплексної панелі покриття; 1 — залізобетонна плита покриття; 2 — пароізоляція; З, 17 — утеплювач; 4 — цементне стягування; 5 — рулонна ковдра в кілька шарів; 6 — поліхлорвінілова плівка в два шари; 7 — цементна вирівнювальна стяжка; 8 — захисні бетонні плити (400 х400 х400 мм); 9, 19 — скло; 10 — алюмінієвий корпус; 11 — радіатор; 12 — теплоізоляційна плита; 13 — подавальна магістраль тепло­носія; 14 — сонячні водонагрівники; 15 — зворотна магістраль теплоносія; 16 — зварна рама панелі; 18 — геліоприймачі; 20 — щаблі драбини; 21 — огорожа драбини

Процес улаштування багатофункціональної покрівлі більш трудо- і матеріаломісткий, але кінцевий результат завжди позитивний.

Склад процесів улаштування таких покрівель, послідовність виконан­ня їх, рівень комплексної механізації робіт залежать від конструктив­ного рішення покрівлі та її функціонального призначення.

Більшість додаткових функцій властиві покрівлям з незначним похи­лом. Тільки за такої умови на площині покриття можна організувати певний виробничий процес або відпочинок людей. При цьому поверх­ню покрівлі захищають від механічних пошкоджень. Наприклад, при розміщенні на покрівлі літнього кафе або солярію гідроізоляційний шар захищають за допомогою спеціальних плит (рис. Х.17, а), які відпо­відають вимогам міцності та зносостійкості як складові елементи підлоги.

Для розміщення обладнання використовують покрівлі з різним похи­лом, улаштовуючи опірні конструкції під обладнання та доріжки із захисних плит для пересування обслуговуючого персоналу під час екс­плуатації.

Прикладом такого обладнання є колектори геліосистем, що призна­чаються для перетворення сонячної енергії в теплову або електричну (рис. Х.17, 6, д).

Найбільш ефективною є така багатофункціональна покрівля, яка суміщає в одному елементі функції огороджування конструкції (по­крівлі) та функції сприймання сонячної енергії та перетворення її на теплову (колектора), а також функції несівної конструкції (панелі по­криття). Прикладом такої конструкції є комплексна панель покриття, наведена на рис. Х.17, е, є, ж.

Виготовлену в заводських умовах панель монтують на об'єкті в проектне положення за один підйом, значно скорочуючи традиційний перелік процесів улаштування покриття та покрівлі. Залишається лише перекрити стики між суміжними панелями та з'єднати муфтами трубо­проводи комунікацій обладнання.

Багатофункціональні покрівлі, як правило, монтують з елементів заводського виготовлення високого ступеня готовності.

Особливості влаштування покрівель в зимових умовах та в умо­вах жаркого клімату. Більшість покрівельних матеріалів у зимових умовах стають крихкими, ламкими, менш піддатливими, а такі матері­али, як бітумні емульсійні, взагалі не можна використовувати при міну­сових температурах. Тому бажано так планувати будівництво, щоб по­крівельні роботи виконувати при плюсових температурах або основні операції проводити у заводських умовах. У крайньому разі влаштовують лише один шар покрівлі в зимових умовах, усі інші — в теплу пору року. Металеві, азбестоцементні, черепичні, дерев'яні покрівлі з індустріальних елементів можна улаштовувати в будь-яку пору року.

Технологія влаштування гідрозахисту в умовах жаркого кліма­ту має ряд особливостей, спрямованих в першу чергу на збільшення терміну експлуатації цих покриттів та створення нормальних умов ви­конання технологічних процесів.

Так, вибираючи вид покрівельних матеріалів, треба врахувати на­самперед їхню теплостійкість, улаштувати надійний захист покрівлі від руйнівного впливу сонця (фарбуванням алюмолаковою суспензією, покриттям шаром гальки тощо). Конструкція покрівлі має бути «дихаю­чою», бажано багатофункціональною, індустріальною.

Вирівнювальний шар покрівлі повинен мати температурно-усадні шви. Якщо шов з цементно-піщаного розчину, в останні треба додавати пластифікувальні добавки.