Х.З. УЛАШТУВАННЯ ГІДРОІЗОЛЯЦІЙНИХ ПОКРИТТІВ

Технологія влаштування гідроізоляції залежить насамперед від виду поверхні, яку захищають від води, а також від виду використовуваних гідроізоляційних матеріалів.

Усі операції з улаштування гідроізоляції поділяють на три основні групи: підготовку поверхні, яку ізолюють, приготування ізоляційних матеріалів і влаштування гідроізоляції.

До нанесення гідроізоляційних покриттів треба поставити анкери, витяжки, труби, ліквідувати нерівності, гострі кути на поверхні, надав­ши їм овальної форми. Іноді поверхні з цегли та каменю вирівнюють штукатуркою, яку слід теж зробити елементом гідрозахисту (з гідро­фобними добавками). Після вирівнювання поверхонь їх очищають від пилу та сміття.

Фарбувальну гідроізоляцію у вигляді бітумних гарячих та хо­лодних мастик, а також мастик на основі синтетичних смол улаштовують механізовано не менше ніж у два шари 2 мм завтовшки кожний. На­ступні шари наносять лише після висихання попереднього шару.

Штукатурна гідроізоляція буває двох видів: цементно-піщана та асфальтова.

Цементно-піщані розчини отримують змішуванням портландцементу (безусадкового чи розширного), піску, води і гідрофобних або пластифі-кувальних добавок (глина, рідке скло, синтетичний каучук).

Розчин наносять за допомогою розчинонасоса шарами 8 мм загаль­ною товщиною не більше ніж 25 мм або торкрет-установкою.

Останнім часом все частіше для гідроізоляції використовують матері­али виробництва з інших країн (осмосіл, фторосіл, космосіл, церезит).

Асфальтову гідроізоляцію роблять з гарячих асфальтових ма­стик і розчинів (160... 180 °С), а також холодних емульсійних паст і мастик.

Гарячі й холодні суміші наносять за допомогою розчинонасосів або асфальтометів.

Гарячі мастики наносять шарами 5...7 мм завтовшки знизу вгору і зліва направо загальною товщиною всього покриття 20 мм.

Холодні емульсійні мастики і пасти наносять шарами 4...5 мм. За­гальна товщина цього покриття не повинна перевищувати 20 мм. Най­більш ефективним є використання холодних бітумних емульсійних паст і мастик.

Литу гідроізоляцію влаштовують розливанням по поверхні або заливанням у проміжки між поверхнею, яку ізолюють, і захисною стінкою гарячого асфальтового розчину чи мастики. Товщина шару мастики (розчину) для горизонтальних поверхонь — до 40 мм, для вертикаль­них — до 60 мм (залежно від гідростатичного тиску). За потребою горизонтальні й вертикальні гідроізоляційні покриття захищають ша­ром цементно-піщаного розчину.

Обклеювальна гідроізоляція — це суцільний водонепроникний килим, створений наклеюванням на поверхню кількох шарів рулонних гідроізоляційних матеріалів — гідроізолу, ізолу, бризолу, склоруберойду, фольгоізолу. Накладають ці матеріали на гарячих бітумних та бітум­но-гумових мастиках, а також бітумно-полімерних сплавах.

Для обклеювальної гідроізоляції використовують також листові ма­теріали з полівініхлориду, вініпласту, поліізобутилену, плівки з поліети­лену, поліаміду і фторопласту.

Вертикальні поверхні обклеюють ярусами 1,5 м заввишки. Мастику наносять механізовано, а якщо обсяги робіт невеликі — вручну. По­лотнища приклеюють знизу вгору, перекриваючи кожний попередній шар наступним не менше ніж на 100 мм у поздовжніх і на 150...200 мм у поперечних стиках. Спочатку на поверхню, яку ізолюють, наносять мастику, потім розгортають рулонний матеріал, вирівнюють його від середини до країв. Мастику наносять також і по краях полотнищ.

Горизонтальні поверхні обклеюють так само, як і рулонні покрівлі.

Гідроізоляцію вертикальних поверхонь листами можна виконувати без наклеювання їх, забезпечуючи їхнє кріплення до поверхні монтаж­ними в'язями.

Полімерні листи і плівки наклеюють бітумно-полімерними сплава­ми, а при невеликих обсягах робіт — мастикою.

Монтажна гідроізоляція — це суцільне водонепроникне покрит­тя із сталевих, пластмасових і склопластикових листів (рис. Х.18), а також із полімербетонних плит і блоків. Такий гідрозахист дорогий, його використання потребує техніко-економічного обґрунтування.

Засипну гідроізоляцію влаштовують з використанням глин, гідро­фобних порошків та пісків.

Рис. Х.18. Схема влаштування монтажної гідроізоляції:

а — із сталевих листів; б — із пластмасових листів; 1 — підлога; 2 — сталеві листи; З — анкери; 4 — конструкція, яка ізолюється; 5 - кутики з металу; 6 — місця зварювання листів; 7 — цементно-піщаний розчин; 8 — кріплення листів

Для того щоб зробити гідроізоляцію фундаментів у вигляді глиня­ного замка, суху глину укладають шарами 10 см завтовшки й утрамбо­вують. Засипання з гідрофобних порошків та пісків використовують як протикапілярну гідроізоляцію підземних частин будинків та споруд і підвалів, як теплогідроізоляцію трубопроводів.

Просочувальну гідроізоляцію влаштовують насиченням виробів з бетону (труб, паль, колон), кераміки (цегли, труб, блоків), азбестоцементу (листів і труб), а також із природного пористого каменю (вапняку, че-репашнику, туфу) просочувальними матеріалами (бітумом, петролату-мом, пеком, рідким склом, полімерними смолами). Максимальне наси­чення матеріалів відбувається в автоклавах та спеціальних ваннах.

Особливості влаштування гідроізоляції в зимових умовах. Якщо температура природного середовища нижче ніж 5 °С, забороняється влаштовувати штукатурну, фарбувальну, обклеювальну гідроізоляції. У крайніх випадках роботи виконують у тепляках. Монтажну гідро­ізоляцію монтують, якщо температура не нижче ніж -20 °С

Температура гарячих асфальтових мастик та розчинів при нанесенні на поверхню, що ізолюється, має бути не нижче ніж 180 °С, а темпера­тура глини — не нижче ніж 15 °С