ХІ.2. СКЛЯРСЬКІ РОБОТИ

Склярські роботи — це будівельний процес, пов'язаний зі склінням зовнішніх та внутрішніх світлових прорізів (вікон, дверей, вітрин, світло­вих ліхтарів, теплиць тощо) для забезпечення їх природним освітлен­ням, звуко- і теплозахистом та запроектованою декоративністю.

Склярські роботи виконують до початку інших опоряджувальних робіт з метою захисту робітників від протягів, холоду, негативної дії атмосферних опадів, а також для створення у приміщеннях належних технологічних умов для здійснення наступних робіт.

За призначенням будівельне скло поділяють на листове й архітек­турно-будівельне. До першої групи належить звичайне віконне (2...6 мм завтовшки), армоване (2...5,5 мм), поліроване (5...10 мм), вітринне — плоске та гнуте (6...10 мм), візерунчасте (2...4 мм). Крім того, листове скло буває кольоровим, матовим, тепловбирним, сонцезахисним тощо. Архітектурно-будівельне скло може бути у вигляді склопакетів, скло­блоків, профільованим (швелерне, ребристе, коробчасте і т. ін.).

Склярські роботи складаються з двох етапів: заготовлення матері­алів і скління.

Заготовлення матеріалів складається з нарізки скла, приготування замазки, виготовлення засобів кріплення.

Нарізують скло за допомогою склоріза (з твердих сплавів або алмазу), ультразвуку, електроенергії, газополуменевого різака, лазерного променя, спеціальних фрез та пилок. Поступово від цього процесу відмовляються, замовляючи скло потрібних розмірів на заводах, що виготовляють скло.

Прирізують скло на об'єкті, як правило, за допомогою склорізів. Замазки, мастики, герметики виготовляють на заводах або в центральних заготівельних майстернях і постачають на об'єкти в готовому вигляді (табл. XI. 1).

Шпильки, цвяшки, клямери, штапики, прокладки, клинові штирі, пру­жини та інші елементи кріплення скла виготовляють також на заводах, іноді в заготівельних майстернях.

Скло транспортують у спеціальних ящиках чи контейнерах, при цьому між окремими листами кладуть деревну стружку (для звичайного вікон­ного скла) або гофрований папір.

Таблиця XI. 1. Характеристика замазок, які використовують у склярських роботах

Таблиця XI.2. Способи кріплення скла

Способи кріплення скла наведено в табл. XI.2 та на рис. XI. 1.

Склопластики вставляють у раму на гумових прокладках і закріплю­ють штапиками. Світлопрозорі конструкції із склопрофіліту (рис. XI.2) монтують у рами, проклеєні ущільнювальними прокладками, і гермети­зують спеціальними пастами.

Склоблоки (рис. XI.3) кладуть так, як і цеглу — на цементному розчині, горизонтальні шви армують дротом.

Рис. XI. 1. Способи кріплення скла:

а — у дерев'яних рамах; б — у металевих рамах; в — у залізобетонних рамах; г — у гумових ущільнювачах; 1 — скло; 2 — замазка; З — шпилька; 4 — штапик; 5 — шуруп; 6 — клинова засувка; 7 — еластична П-иодібна прокладка; 8 — гвинт; 9 — слупик; 10 — штир; 11 — скоба; 12 — герметик; 13 — гумовий ущільнювач; 14 — обв'язка рами; 15 — замкова гума

Рис. XI.2. Конструктивна схема панелі із склопрофі­літу:

А — вертикальне кріплення; Б — верхнє горизонтальне кріплення; В — нижнє горизонтальне кріплення; 1 — притискувальні кутики; 2 — герметик; 3 — склопрофіліт; 4 — гумові прокладки

Рис. XI.3. Схема укладання склоблоків:

1 —скоба кріплення; 2 - арматурні стрижні; З ний розчин; 4 — склоблоки

— цемент-

Рис. XI.4. Конструктивні схеми промазувачів:

а — пневматичного; б — механічного; в — пружинного; 1 — корпус; 2 — перехідний; З — змінна насадка; 4 — поршень; 5 — кришка з вентилем; 6 — трубка; 7 - гвинтовий шток; 8 - маховик; 9 — ручка; 10 — шток з поршнем; 11 — зворотна пружина; 12 - муф­та; 13 — подавальна пружина; 14 — змінна гільза; 15 — робочий наконечник; 16 - курок; 17 — скоба; 18 — защіпка

Дерев'яні й пластмассові рами, як правило, знімають із завісок і склять в горизонтальному положенні, металеві та залізобетонні — у вертикальному, не знімаючи із завісок. При цьому для підняття скла великих розмірів використовують блочки, лебідки, автокрани, телеско­пічні вишки, навісні колиски, піднімачі, траверси, вакуум-присоси.

Замазку наносять за допомогою промазувача (рис. ХІ.4), а шпильки у дерев'яні рами забивають за допомогою спеціального пістолета (рис. XI.5).

Узимку скло ріжуть у теплих приміщеннях, підігріваючи замазку до 20 °С. Дерев'яні рами витримують дві доби при температурі не нижче ніж 10 °С і лише після цього вставляють шибки. Якщо рами неможли-

Рис. XI.5. Пістолет для забивання шпильок: 1 — барабан для шпильок; 2 — штовхач; 3 — фіксатор; 4 — курок з пружиною; 5 - корпус; в — напрямний стрижень; 7 — ударник з пружиною

во зняти із завісок (глухі, великих розмірів), їх склять на відкритому повітрі, підігріваючи при цьому замазку (мастику) та прокладки до 20 °С, очищаючи рами від снігу і льоду гарячим повітрям.

Склярські роботи виконують до фарбування рам. У рамах, вітринах і вітражах прокладки мають щільно прилягати до скла і конструкції. Замазка має бути без тріщин, розривів і не відставати від скла.

Штапики слід надійно прикріпити до рами, вони мають бути суціль­ними; прокладки не повинні виступати за межі штапиків, а на встановле­них шибках не має бути слідів замазки, розчину, жирових плям, фарби.

У сучасних умовах в Україні все частіше використовують так звані «євровікна» із дерева, деревопластику, металу, металопластику.