ХІ.З. ШТУКАТУРНІ РОБОТИ

Штукатурні роботи - це процес покриття конструкцій або їхніх окремих елементів шаром різноманітних за складом будівельних роз­чинів (мокра штукатурка) або штукатурними листами заводського ви­готовлення (суха штукатурка).

Виконують штукатурні роботи з метою вирівнювання поверхні конст­рукцій та надання їй належної макроструктури для наступних оздоблю­вальних робіт (звичайна штукатурка), вирівнювання поверхні з одно­разовим створенням декоративних якостей (декоративна штукатурка), а також утворення спеціальних властивостей (спеціальна штукатурка).

Остання може бути: гідро-, тепло-, звуко-, газоізоляційною або рент-генозахисною.

Монолітна штукатурка (мокра) за кількістю та ретельністю вико­нання технологічних операцій і загальною товщиною поділяється на три категорії: проста — не більше ніж 12 мм, поліпшена — 15 мм, ви­сокоякісна — 28 мм. Кількість технологічних операцій залежно від категорії наведено в табл. XI.3.

Простою штукатуркою опоряджують приміщення складського та допоміжного призначення; поліпшеною — житлових, адміністративних, навчальних, промислових, сільськогосподарських будинків і споруд; високоякісною — громадських будівель культурного призначення, адмі­ністративних будівель першого класу, а також фасадів.

Основні елементи штукатурного шару:

набризк — для надійного зчеплення штукатурки з основою (конст­рукцією);

грунт — для вирівнювання поверхні; в спеціальних штукатурках ґрунт виконує, крім того, ще й функцію спеціального призначення;

накривний шар — для надання поверхні властивостей, необхідних для фарбування або наклеювання шпалер, декоративних якостей (де­коративна штукатурка) або спеціальних властивостей (спеціальна шту­катурка).

Таблиця XI.3. Структура операцій при влаштуванні монолітної штукатурки по стінах із штучних стінових матеріалів

Якщо роблять просту штукатурку, наносять набризк та ґрунт із зати­ранням поверхні; штукатурку поліпшеної якості — набризк, ґрунт і на­кривний шар із затиранням або загладжуванням поверхні; високоякіс­ну — набризк, ґрунт, 1...2 накривних шари із затиранням або загладжу­ванням поверхні (високоякісну декоративну — для надання спеціаль­ної фактури).

Штукатурний розчин вибирають залежно від виду штукатурки, ма­теріалу основи та призначення приміщення. Міцність штукатурного розчину характеризується маркою, яка визначається границею міцності при стисненні зразків у вигляді кубів розміром 70,7 х 70,7 х 70,7 мм, виготовлених з робочого розчину, випробуваних після 28 діб витриму­вання при температурі 15...25 °С.

Внутрішні поверхні стін із цегли і стінових блоків у приміщеннях з нормальним експлуатаційним режимом (£ = 10...40 °С, відносна воло­гість — до 60 %), особливо з постійним перебуванням людей, обов'язко­во оштукатурюють вапняно-піщаними розчинами (1 : 2 до 1 : 4 залеж­но від якості вапна). Це диктується необхідністю створення особливих комфортних умов у житлових кімнатах, шкільних, культурно-побуто­вих та адміністративних приміщеннях завдяки повітрообміну («ди­ханню») крізь пори стін. При виконанні робіт вручну без застосування штукатурних станцій у вапняно-піщаний розчин додають 1 частину гіпсу на 10 частин розчину.

Бетонні поверхні, як правило, оштукатурюють складними розчинами з цементу, вапна (глини) і піску в співвідношенні 1:1:8.

Стіни приміщень з підвищеною вологістю (спеціальна штукатурка гідроізоляційного призначення) штукатурять цементно-піщаним розчи­ном (1:4) марки 75... 100, в який додають емульсію ПВА, синтетичний латекс, алюмінат натрію, хлорид заліза, рідке скло, церезит, бітумні емульсії. У розчин для штукатурки тепло- і звукоізоляційного призна­чення додають мелений керамзит, перліт, повсть, азбест, пемзу тощо.

Для декоративних штукатурок використовують кварцовий пісок, марму­ровий та гранітний дрібняк, слюду, дрібняк зі скла, цегли, вугілля, шлаку. У розчин рентгенозахисної штукатурки додають пісок або пил із бариту.

Рецептурний склад розчинів для виконання штукатурних робіт доби­рає будівельна лабораторія за призначенням їх, а також за технологіч­ними (реологічними) характеристиками (критичне напруження зсуву, в'язкість, рухливість) залежно від застосування засобів механізації для транспортування розчинів у робочу зону та нанесення їх на поверхню.

Процес оштукатурювання поверхонь складається з таких основних операцій: підготовки поверхні, нанесення штукатурного розчину, його розрівнювання, затирання або загладжування, влаштування декоратив­них обрамлень, оформлень кутів, одвірків та луток.

Підготовку поверхні починають з перевірки площин — їхньої вертикальності та горизонтальності. Якщо є відхилення від вертикалі або горизонталі понад 40 мм, дефектні місця обтягують металевою сіткою

Рис. XI.6. Основні засоби механізації штукатурних робіт:

а — розчинозмішувач; б — розчинонасос; в — розчинонасосна установка; г — штука­турний агрегат; д — штукатурна станція; е — форсунки, пневматична (компресорна) і безкомпресорна; 1 — бункер; 2 — вібросито; 3 — розчинонасос; 4 — розчинозмішувач

на цвяхах або дюбелях. Для кращого зчеплення з основою дерев'яні поверхні оббивають дранкою, цегляні стіни кладуть упустошовку, бетонні поверхні або насікають, або обтягують металевою сіткою. Місця з'єднань дерев'яних конструкцій з кам'яними, а також дерев'яні архітектурні деталі (карнизи, пояски тощо) обтягують металевою сіткою.

Після цього поверхні, які підлягають оштукатурюванню, очищають від пилу, брудних плям, висолу. Для простої штукатурки підготовка поверхні на цьому закінчується, для штукатурки поліпшеної і високо­якісної треба ще поставити марки і маяки, які гарантують рівну товщину шару штукатурки, горизонтальність та вертикальність площин. Марки ставлять у кутках приміщення; їх роблять із гіпсового розчину з втоп­леними в нього цвяхами або лише із цвяхів (на дерев'яних поверх­нях). Між марками влаштовують маяки, які можуть бути з того само­го штукатурного розчину або інвентарними (металеві чи дерев'яні рейки).

Нанесення штукатурного розчину, як правило, виконують комплексно-механізованим методом з використанням штукатурних станцій (рис. XI.6, XI.7) або штукатурних установок і комплексу механізованих та ручних інструментів, пристроїв та інвентарю (рис. XI.8, XI.9). Комплект тих чи інших механізмів та установок підбирають залежно від фронту роботи, відстані подавання розчину, характеру об'єкта.

Рис. XI.7. Схема комплексної механізації штукатурних робіт:

1 - штукатурна станція для приймання розчи­ну і транспортування його на поверхи; 2 — роз-чиновоз; 3 - магістральний кільцевий розчи-нопровід; 4 — триходовий кран; 5 — нанесення набризку і ґрунту; 6 — нанесення накривки; 7 — розчинонасосна установка; 8 — перетворю­вач частоти струму; 9 — затирання накривки

Штукатурний розчин наносять на поверхню за допомогою розпилю­вальних форсунок механічної та пневматичної дії зверху стін кількома шарами; кількість шарів залежить від виду штукатурки.

Кожний наступний шар штукатурки наносять лише після розрівню­вання попереднього шару правилом або півтерком і тужавлення розчи­ну (не підлягає розрівнюванню лише набризк).

Накривний шар наносять після тужавлення останнього шару ґрунту. Після тужавлення накривного шару останній затирають електро- або пневмозатиральними машинами чи загладжують металевими гладилка­ми відразу після нанесення розчину.

Вручну штукатурні роботи виконують, якщо обсяги робіт незначні, а також за умов, які не дають змогу використовувати механізми. При цьому розчин на стіни наносять за допомогою штукатурної кельми або ковша, а на стелю — штукатурною кельмою із сокола.

Затирають штукатурку вручну з використанням терок, оббитих повстю або обклеєних листовим поролоном.

Загладжують поверхню металевими гладилками.

Русти між плитами перекриття чи покриття оформляють, запов­нюючи спочатку шви між плитами розчином такого складу: гіпс — 1 %, суха цементна суміш — 50...60 %, водяний розчин ПВА —до робочої консистенції.

Оформлення одвірків і луток виконують після оштукатурення стін з використанням горизонтальних, а потім вертикальних правйл-шаблонів. Правила кріплять до поверхні стіни штирями або гіпсовим розчином, ставлячи їх так, щоб укіс знаходився в межах 1/7...1/10.

Тривалість процесу оштукатурювання значною мірою залежить від кількості й тривалості технологічних перерв (табл. XI.4).

Тривалість процесу оштукатурювання може бути зменшена застосуванням одношарової штукатурки: штукатурний розчин наносять на поверхню відразу шаром потрібної товщини, не виконуючи 3 — 4 опера­цій, розділених технологічними перервами. Це стало можливим завдя­ки цілеспрямованому управлінню реологічними характеристиками шту­катурного розчину. У розробленій конструкції штукатурної станції «Са-лют-3» (рис. XI. 10) завдяки попередньому механічному руйнуванню коагуляційно-тиксотропної структури розчину двоциліндровий без-імпульсний розчинонасос подає розчин на висоту до 60 м та на 250м

Рис. XI.8. Пристрої та інвентар:

а — помости: б — ящики штукатурні; 1 — столик двоярусний; 2 — столик універсаль­ний; З — столик-драбинка; 4 — те саме, універсальний; 5 — вишка пересувна; 6 — ящик штукатурний малий; 7 — бункер поверхневий; 8, 9 - возики

Рис. XI.9. Ручний і механізований інструмент, засоби контролю та захисту: а — інструмент для підготування поверхонь: 1 - електромолоток; 2 - насічний молоток; З - штукатурний молоток; 4 - бучарда; 5 - скарпель; 6 - скребачка; 7 - троянки; 8 - щітка; б - інструмент для нанесення розчину на поверхню: 9 - штукатурна лопатка; 10 - відрізовка; 11 - сокіл; 12 - ківш; 13 - совок з рухомою ручкою; 14 - тарілча­стий сокіл; в — інструмент для розрівнювання, затирання та загладжування: 15 — уні­версальне правило; 16 - лузгове правило; 17 - вусове правило; 18 - полутерки; 19 -терка; 20 - гладилки; 21 - затиральна машина; г - засоби контролю та захисту: 22 -рівень будівельний; 23 - рівень водяний; 24 - контрольна рейка; 25 - кутник штука­турний; 26 - шнур-висок; 27,28 - окуляри, щиток (захисні)

по горизонталі у особливому енергозаощаджувальному режимі. Роз­чин подається безпосередньо у форсунку з інтенсивністю 1,0... 1,1 л/с (3,6...4,0 м3/год). Пневматична форсунка дає змогу легко регулювати розмір (масу) та початкову швидкість гранул розчину, що забезпечує надання їм кінетичної енергії {тю2/2), достатньої для того, щоб під час удару їх об поверхню інтенсивно здійснювався процес структуроутворення, за якого критичне напруження зсуву (тк-) — набутий реоло­гічний показник — було більшим за фактичне напруження зсуву, яке виникає під впливом сил тяжіння в пристінному прошарку. На практиці підтверджено, що товщина штукатурного шару, який надій­но фіксується на поверхні, становить 40 і навіть 45 мм. Для розрівню­вання та загладжування поверхні штукатурного шару використовують спеціальні правила кутового профілю з титану 1,2... 1,5 мм завтовшки. Один край кутового профілю правила має зубчасту форму, що полег­шує операцію рівномірного розподілення розчину по поверхні під час горизонтально-хвилястого пересування правила з необхідним притиском в один бік. Гладка кромка правила використовується при зворотному русі, під час якого хвилясті горизонтальні смуги заповнюються розчи­ном. Комплект правил має довжини, м: 0,8; 1,2; 1,5 та 1,8 (рис. XI. 11).

Таблиця XI.4. Тривалість технологічних перерв за нормальних умов тужавлення розчинів

Накривний шар із штукатурного розчину не наноситься, він замі­нюється суцільним шпаклюванням поверхні при механізованому нане­сенні тріщиностійких фіброполімер-них сумішей рухливістю за осіданням стандартного конуса 7...8 см.

Товщина шару шпаклівки — від 2 до 4 мм. Для його нанесення викори­стовують шпаклювально-фарбувальні агрегати «Універсал-2» (рис. XI. 12) або «Шегрень» з робочим тиском 1,8 МПа. Загладжують шпаклювальний шар широкозахоплювальними дворуч­ними сталевими шпателями (для стін) та дворучними гумовими шпателя­ми з підлоги з опорою на пояс (для стель). Ширина леза шпателів 600 мм (рис. XI.13).

З Рис. XI.10. Штукатурна станція «Салют-3» (кінематична схема):

1— бункер; 2 — шнек; З — активатор; 4 — ре­шітка забірного вузла; 5 — пристосування для очищення решітки; 6 — шарові клапани; 7 — кран; 8 — ресивер; 9 — повітропровід; 10 — мано­метр; 11 — регулювальний кран; 12 — форсун­ка; 13 — електродвигун; 14 — розчинопровід; 15 - допоміжний циліндр; 16 — ексцентричні шайби; 17 — пружина; 18 — робочий циліндр; 19 - редуктор

Технологія операцій з улаштування архітектурних обрамлень оформленням кутів, одвірок та луток традиційна.

Особливості влаштування спеці­альних штукатурок. Гідроізоляцій­ну штукатурку виконують двома основними способами: 1) з використан­ням штукатурних станцій і піщано-це­ментного розчину з добавками; 2) з використанням торкрет-установок і тих самих розчинів.

У першому випадку технологія про­цесу така сама, як і при влаштуванні звичайної штукатурки.

Торкрет-установка (рис. XI. 14) пра­цює за таким принципом: суху суміш (цемент + просушений пісок) подають на сітку 5 бункера 6 і просіюють, після чого вона надходить в шлюзовий барабан 8, за допомогою якого спря­мовується до отвору нижнього ущільнювального диску 9, а потім у крильчастий дозатор 2. До карманів крильчастого дозатора підведено стиснене повітря від компресора. З дозатора суха суміш через вихлопний патрубок надходить за допомогою стисненого повітря в гу­мовий рукав, по якому в завислому стані рухається з великою швидкі­стю до сопла З, де змішується з водою або з водою й ущільнювальними добавками. При цьому суміш стає розчином малої консистенції, який зі швидкістю 120... 170 м/с викидається із сопла і створює щільний шар штукатурки. Під час роботи сопло слід тримати на відстані 1 м від поверхні конструкції (або опалубки), переміщуючи його по спіралі.

Останнім часом при влаштуванні штукатурки гідроізоляційного при­значення все частіше використовують матеріали іноземних фірм (цере­зит, фторосіл, осмосі л тощо).

Теплоізоляційну штукатурку використовують для поліпшен­ня теплотехнічних властивостей огороджувальних конструкцій. Най­ефективнішим матеріалом для цього є перлітний пісок з додаванням цементу чи гіпсу як в'яжучого. Теплоізоляційну штукатурку викорис­товують також для захисту від охолодження трубопроводів гарячої води, пари, технологічного обладнання і спеціальних конструкцій. У цьому випадку в розчин додають азбест, азбозурит, перліт, мелений керам­зит та інші теплоізоляційні матеріали.

Рис. XI. 11. Правила

Рис. XI. 12. Агрегат «Універсал-2»:

1 — колесо; 2 — рама; 3 — шток; 4 — шес­тірня; 5 — пневмоциліндр; 6 — золотниковий механізм; 7 — пробковий кран; 8 — поршень; 9 — бункер; 10 — гумовий поршень; 11 — блок циліндрів; 12 — клапан; 13 — пружина; 14 — клапанна коробка; 15 — вудочка; 16 — крани; 17 — повітропровід; 18 — матеріало-провід; 19 — гумовий рукав

Теплоізоляційну штукатурку, як правило, влаштовують вручну з меха­нізацією окремих процесів (приготуван­ня розчину та його транспортування).

У розчинах для рентгенозахисної штукатурки використовують барито­вий заповнювач. При цьому барит (важ­кий шпат) має містити не менше ніж 85 % сірчанокислого барію. Як в'яжуче використовують портландцемент, готую­чи розчин складу 1 : 4 (цемент : барит). Інколи для підвищення пластичності розчину до нього додають вапняне тісто (0,25 % маси цементу).

Таку штукатурку влаштовують зви­чайними способами при температурі не менш ніж 15 °С, без стиків. Ізоляційному шару свинцю 1 мм завтовшки відповідає шар баритової штукатурки 14,6 мм завтовшки.

Рис. XI. 13 Широкозахоплювальні шпателі

Рис. XI. 14. Конструктивна схема торкрет-установки:

1 — візок; 2 — крильчастий дозатор; 3 — сопло; 4 — верхній ущільню­вальний диск; 5 — сітка; 6 — бункер; 7 — збудник; 8 — шлюзовий ба­рабан; 9 — нижній ущільнювальний диск; 10 — електродвигун з редук­тором

Звукоізоляційною акустичною штукатуркою знижують рівень шумів. Як в'яжучі в розчинах використовують цемент, вапно, гіпс, каустичний магнезит, а заповнювачами є звичайний пісок, пісок із шлаків, пемзи, керамзиту, перліту. Роботи виконують, як правило, меха­нізовано, а вручну — лише при малих обсягах робіт.

Кислотостійкою штукатуркою покривають поверхні на хімічних підприємствах. Стійкість штукатурки до впливу агресивних речовин забезпечують використанням як в'яжучого кислотостійкого цементу та заповнювачів — меленого кварциту з додаванням силіцій-фториду натрію і рідкого скла.

Декоративною штукатуркою опоряджують фасади, а також оформляють інтер'єри. У сучасному будівництві найчастіше використо­вують декоративні штукатурки з кам'яного дрібняку, сграфіто, терази-тову, на основі цементно-колоїдного клею, під штучний мармур.

Декоративна штукатурка з кам'яного дрібняку імітує тверді кам'я­ні породи. Декоративний розчин готують на об'єкті з портландцементу, мармурової, гранітної крихти або інших порід кольорового каменю. Фракція дрібняку 3...5 мм. Колір опоряджувального шару штукатурки залежить від поєднання кольорів дрібняку і декоративного розчину. Розчин готують на кольоровому цементі або вводять в нього пігмент відповідного кольору. Перший спосіб більш простий і надійний. Пігменти треба брати лише природні.

Технологія нанесення набризку така сама, як і при звичайній штука­турці. Ґрунт після нанесення на поверхню нарізають і протягом 4 діб зволожують водою. Декоративний шар штукатурки наносять по ґрунту безперервно в межах архітектурних елементів фасаду (щоб не видно було стиків). При декоративній штукатурці з рустованою фактурою таким елементом фасаду може бути руст. Приблизно через добу деко­ративний шар промивають водою доти, доки не почне стікати чиста вода без домішок цементного молока.

Кам'яній штукатурці можна надати різної фактури: під шліфований природний камінь, бучарду, борознисту фактуру тощо. Проте треба вра­ховувати основну умову: необхідність оголення декоративного запов­нювача і створення структури, близької до природного каменю.

Є й інший спосіб улаштування декоративної штукатурки з кам'яного дрібняку, а саме: декоративний шар наносять без дрібняку, а останній потім за допомогою дрібномета (механічного або пневматичного) втоп-люють в декоративний шар.

Сграфіто — це декоративна штукатурка з багатокольоровим малюн­ком, який створюється за допомогою спеціального інструменту методом дряпання поверхні. Штукатурна накидь складається з ґрунту і кількох (не менше двох) кольорових накривних шарів, на яких і виконують рельєфний малюнок. Основні компоненти штукатурки сграфіто — вап­няне тісто, чистий кварцовий пісок, пігменти, цемент (10... 15 % об'єму вапняного тіста). Таку штукатурку можна виконувати не лише мето­дом дряпання верхніх шарів штукатурки, а й нанесенням пластичного штукатурного розчину за шаблонами-трафаретами.

Теразитову штукатурку влаштовують з вапняно-цементних сумі­шей, в яких в'яжучим є гашене вапно і портландцемент (звичайний або кольоровий), а заповнювачем — пісок або подрібнені гірські породи (граніт, мармур, слюда); інколи в ці суміші додають пігменти.

Розчин для ґрунту має бути однорідним, що є гарантією однорідності кольору накривного декоративного шару. Для кращого зчеплення з накривним шаром ґрунт нарізають хвилястими борознами через кожні 30...40 см. Влітку його треба поливати водою 3 рази на день протягом 3...4 днів. За годину до нанесення накривного шару ґрунт старанно змочують водою. Товщина штукатурного покриття накривного деко­ративного шару становить понад 4 мм при гладких фактурах і понад 12 мм — при рельєфних. Декоративне покриття наносять двічі, щоб воно надійніше зчепилося з ґрунтом. Перший шар 2...З мм завтовшки наносять накиддю, він відіграє роль буфера між ґрунтом і другим ша­ром (більш густим) покриття 5...7 мм завтовшки. Другий шар нано­сять відразу, як тільки почне тужавіти перший шар; його розрівнюють правилом і затирають терками.

Весь цикл нанесення покриття має бути безперервним протягом усієї зміни з розрахунку, щоб робочий шов збігався з існуючими краями поверхні.

Після того як поверхня штукатурки затвердне, її обробляють метале­вими циклями або бучардами. Бажано після цього поверхню штукатурки промити 5 %-м розчином соляної кислоти, а потім чистою водою під тиском.

Останнім часом будівельники бучардами користуються все рідше. Оголення декоративного заповнювача виконують за допомогою ручно­го фарбопульта і води.

Декоративною штукатуркою на основі колоїдно-цементного клею опоряджують фасади, колони та інтер'єри адміністративних і громадсь­ких будівель. Така штукатурка відрізняється від інших декоративних малою товщиною штукатурного шару (2...4 мм), високими показника­ми довговічності та водовідштовхувальними властивостями.

Для приготування розчину використовують суху суміш колоїдно-цементного клею, пісок, гідрофобізуючу рідину і воду. До сухої суміші колоїдно-цементного клею входить, як правило, пігмент, який додають у суміш при помелі до питомої поверхні 5000 см2/г. Співвідношення цементу і піску в сухій суміші 7 : 3. Пісок має бути чистим, без будь-яких домішок. Суміш готують у заводських умовах і доставляють на будівельний майданчик у поліетиленових мішках, де вона може зберіга­тися не більше ніж 15 діб. Під час приготування розчину суху колоїдну суміш, пісок (річковий або гірський з фракцією зерен до 1 мм), гідро­фобізуючу рідину і воду завантажують у віброзмішувач-активатор для приготування клею. Компоненти перемішують протягом 5...7 хв. Кон­систенція клею за осіданням стандартного конуса має бути в межах 10 см. Приготовлений таким чином клей використовують протягом 2 год. Наносять розчин на опоряджувану поверхню за допомогою пневмо-форсунки. Перед цим поверхню старанно промивають водою.

Колоїдно-цементний клей іноді замінюють суспензією цементу в емульсії ПВА або в латексі (синтетична декоративна штукатурка).

Декоративну штукатурку під штучний мармур використовують, як правило, під час реставрації. Вона складається з двох шарів: ґрунту і декоративного покриття. Ґрунт готують з цементно-вапняних розчинів (1 : 1 : 5), а якщо основа з дерева, то з гіпсових розчинів складу 1 : 2 (гіпс : пісок). В обох випадках товщина покриття з гіпсу 20 мм. По­криття готують на двох верстаках; на одному з них розстилають рівно­мірним шаром сухий підфарбований пігментом гіпс, а на другому вер­стаку на щити, вкриті мішковиною, насиченою клейстером, наносять сухий підфарбований гіпс шаром 40 мм завтовшки. На розрівняний шар гіпсу кладуть мішковину, яку змочують 2 %-м клейстером до повного наси­чення гіпсу. Після цього мішковину знімають, щити з гіпсом перено­сять до місця встановлення їх і притискують до поверхні. Для криво­лінійних поверхонь використовують не щити, а мати з рейок. Нанесену на щит гіпсову масу ущільнюють притискним щитом, після чого щит і мішковину знімають.

Опорядження поверхні починають через 1,5...2 год після нанесення гіпсу за допомогою спеціальних металевих інструментів. Дефектні місця вирубують і заповнюють наново. Простругану поверхню кілька разів (до п'яти) шліфують, двічі полірують і покривають захисним шаром (скипидар, віск).

Поверхні під штучний мармур одержують також облицюванням дрібноштучними гіпсовими плитками (20 х 30 см, 30 х 50 см), виготов­леними пресуванням. Вимоги до якості оштукатурених поверхонь на­ведено в табл. XI.5.

Опорядження поверхонь гіпсокартонними листами — один із напрямків зниження трудомісткості і скорочення терміну виконання штукатурних робіт.

Гіпсокартонні листи (ГК-листи) закріплюють за допомогою гіпсових мастик, клею або на шурупах по каркасу (металевому, дерев'яному). При закріпленні листів на гіпсових мастиках останні наносять на поверхню у вигляді контурних маяків по периметру листа та по його середині або у вигляді марок, які наносять у шаховому порядку через кожні 30 — 40 см. Після нанесення мастики листи притискують до поверхні правилом.

Гіпсокартонні листи по каркасу закріплюють у такій послідовності: спочатку розмічають положення каркаса на поверхні, враховуючи розмі­ри елементів і отворів у них. Деталі каркаса закріплюють до поверхні дюбелями, а листи до каркаса шурупами-саморізами (до металу) і зви­чайними шурупами (до дерева).

Таблиця XI.5. Вимоги до якості оштукатурених поверхонь

Після цього виконують армування й оброблення стиків між листами й остаточне опорядження їх, а також обробляють кути, віконні лутки та одвірки.