ХІ.4. МАЛЯРНІ РОБОТИ

Малярні роботи — це процес нанесення на поверхні будинків (спо­руд) чи будівельних конструкцій фарб або лаків. Фарба є основним матеріалом у малярних роботах.

Залежно від складу фарби поділяють на водні та безводні. До вод­них належать клейові, вапняні, водоемульсійні, силікатні. До безвод­них — олійні, лакові, синтетичні.

Вибір фарби залежить насамперед від призначення приміщення, а її колір — від орієнтації приміщення (південь, південний схід чи південний захід — холодні тони; північ, північний схід чи північний захід — теплі тони).

Залежно від призначення будинків і споруд, а також нормативних вимог до фарбованої поверхні виділяють такі категорії фарбування:

просте — фарбування поверхонь приміщень складського та допоміж­ного призначення, а також окремих промислових та сільськогосподар­ських будівель і споруд;

поліпшене — житлових, промислових, адміністративних, навчальних та сільськогосподарських будівель і споруд;

високоякісне — громадських будівель культурного призначення та адміністративних першого класу.

Чим вища категорія фарбування, тим більша кількість операцій (табл. XI.6).

Крім фарб та лаків у малярних роботах використовують такі мате­ріали: в'яжучі (вапно, цемент, клей, оліфа, рідке скло, полімерні смоли); ґрунтовки (миловар, полівінілацетатна емульсія, трав'янка, масляний ґрунт); шпаклівки (клейові та масляні); розчинники (уайт-спірит, аце­тон, скипидар); сикативи (для прискорення процесу висихання масля­них фарб та лаків); пігменти (мінеральні та органічні); розріджувачі (вода, оліфа, лаковий гас, ацетон); наповнювачі (тальк, слюда, азбест, трепел, важкий шпат). Класифікацію матеріалів для приготування ма­лярних сполук подано на рис. XI. 15.

Малярні матеріали надходять на будівельні майданчики із заводів або фарбозаготівельних та москательних майстерень вже готовими для використання чи у вигляді напівфабрикатів (паст, брикетів, сухих су мішей).

Малярні роботи починають тільки тоді, коли закінчені всі попередні роботи: санітарно-технічні, електромонтажні, штукатурні, облицювальні. Температура повітря в приміщеннях має бути не нижче ніж 8 °С, во­логість повітря — не більше ніж 70 %, вологість оштукатуреної або бетонної поверхні — не вище ніж 8 %, а дерев'яної — 12 %.

Операції малярних робіт поділяють на дві основні групи: підготу­вання поверхні та фарбування.

Підготування поверхні під фарбування — дуже трудомісткий і відповідальний процес; від ретельності та якості його виконання зале­жить якість фарбування. Він містить такі операції: очищення поверхні, її загладжування, розшивання тріщин, ґрунтування, підмазування окре­мих місць, шпаклювання та шліфування (табл. XI.6).

Очищають поверхню за допомогою технічного пилососа, рогожової або махової щітки, металевого шпателя.

Загладжують поверхню разом з її очищенням за допомогою універ­сальних шліфувальних машин або шліфувальною шкуркою, пемзою, дерев'яним бруском (при малих обсягах робіт).

Розшивають тріщини лише на оштукатурених поверхнях за допомо­гою металевого шпателя на глибину до 1 см. Підмазують тріщини сумішшю алебастру і миловара. Збільшуючись в об'ємі при висиханні, але­бастр надійно заповнює тріщини, а нанесення його за допомогою мета­левого шпателя дає змогу позбавитись від шліфування підмазаних місць.

Таблиця XI.6. Технологічні операції з підготовки та фарбування поверхні

П р и м і т к и: 1. Тріщини на бетонних поверхнях не розшивають. 2. Прооліф­лення виконують, якщо фарбують безводними фарбами. 3. Вдруге шпаклювання із шліфуванням роблять лише при високоякісному фарбуванні, додаючи ще й ґрунту­вання поверхні з підфарбуванням.

Рис. XI. 15. Класифікація матеріалів, які використовують в малярних роботах

Ґрунтують поверхні ручними та електричними фарбопультами, агре­гатами з компресором або щітками чи валиками, якщо обсяги невеликі.

Найбільш надійне ґрунтувальне покриття поверхні отримують за допомогою щіток.

Шпаклювання поверхні здійснюють механізовано за допомогою шпак­лювальних установок (рис. XI. 16), які є комплектом малярних станцій, або вручну за допомогою шпателів з фанери (проґрунтованих оліфою), металу, гуми, пластмаси.

Прошпакльовані поверхні шліфують електричними шліфувальними машина­ми з використанням пемзи, шліфуваль них шкурок. Пил, який з'являється під час шліфування поверхні, при­бирають за допомогою технічного пилососа або щіток. Якщо обсяг робіт невеликий, шліфування виконують вручну.

Рис. XI. 16. Шпаклювальний агрегат:

1 — завантажувальний бункер; 2 — шнек; 3 — гвинтовий насос; 4 — гумовий рукав; 5 — вудоч­ка; 6 — витискний пристрій; 7 — електродвигун; 8 - клинопасова передача; 9 -- редуктор

Рис. XI. 17. Пневматичні установки для фарбування поверхонь:

а — фарбувальний агрегат СО-5А; б - те саме, СО-158; в — ручний фарбопульт СО-20Б; г — пістолет-розпилювач фарби СО-19Б; д — те саме, СО-6Б з бачком; 1 — фарбонагні-тальний бак; 2 — повітряний рукав; З — регулятор повітряного тиску; 4 — рукав для подавання фарби; 5 — пістолет—розпилювач фарби; 6 — сопло; 7 — курок; 8 — корпус турбоповітродувки; 9 — диски; 10 — корпус турбіни; 11— нагнітальний клапан; 12 — шток насоса; 13 — резервуар; 14 — гумовий рукав; 15 — вудочка; 16 — всмоктувальний рукав; 17 — фільтр; 18 — всмоктувальний клапан; 19, 25 — бачки для фарби; 20 — фарбопода-вальна трубка; 21 — запірна гайка; 22 — корпус пістолета; 23 — пружина голки; 24 -регулятор подавання голки; 26 — пружина клапана; 27 — штуцер

Рис. XI. 18. Фарбувальний агрегат ви­сокого тиску 2600-Н:

1 — ексцентрик; 2 ~ насос з гідропере-дачею; 3 — електродвигун; 4 — масло-фільтрувальна пробка; 5 — поршень; 6 — мембрана; 7 — всмоктувальний кла­пан; 8 — нагнітальний клапан; 9 — пере­пускний клапан; 10 — фарба; 11 — фільтр; 12 — регулятор тиску; 13 — ру­кав високого тиску; 14 — фарборозпилю­вач; 15 — масло гідропередачі

Рис. XI. 19. Ручні інструменти та пристрої для малярних робіт:

1,2 — металеві шпателі; 3, 4 — скребки; 5, 7 - валики для фарбування металевих конструкцій; 6 — валик для фарбування стін; 8 — валик з пневмоподачею фарби; 9 — валик для фарбування підлог; 10 — те саме, столярних виробів; 11 — універсальна вудочка; 12 — шпатель-напівтерка; 13 - ванночка для фарби; 14 — віскозиметр ВЗ-4; 15 — пензель для фарбування круглих труб; 16, 17 — пензлі для фарбування радіа­торів; 18 — макловиця; 19 — пензель-ручник; 20 — маховий пензель

Фарбування поверхні. На підготовлену поверхню фарбу наносять за допомогою пневматичних установок (рис. XI. 17), установок висо­кого тиску (рис. XI. 18), а також ручних інструментів та пристроїв (рис. XI.19).

Перед використанням фарбу слід процідити, старанно перемішати, а безводні фарби бажано підігріти до температури 40...50 °С. В'язкість фарби добирають за способом нанесення: чим в'язкість вища, тим мен­ша витрата фарби на 1 м2 поверхні і тим більша її довговічність.

В'язкість визначають за допомогою віскозиметра; вона може бути 15...300 с. Найвищу в'язкість мають лаки та полімерні фарби, якщо їх наносять установками високого тиску.

Для того щоб пофарбувати поверхню пензлем, треба занурити його у фарбу на Ч3 висоти волосяної частини пензля. Фарбу наносять спо­чатку двома вертикальними рисками, а потім розтушовують (втирають при ґрунтуванні) горизонтальними рухами.

У будівництві використовують спеціальні малярні покриття. До них належать: багатоколірні малярні покриття (на поверхню наносять фарбу 2...5 кольорів); накатування (нанесення різноманітних малюнків іншого кольору за допомогою гумових валиків); оформлення поверхні під цінні породи дерев (горіх, дуб, ясен); покриття «сніжок» (об'єм­на фактура, блиск якої створюють грані кварцового піску); фактура «кропил» (до фарби додають заздалегідь пофарбовану деревну тир­су); фактура «під шагрень» — механізоване нанесення латексно-крей­дяної або інших сумішей з наступним фарбуванням поверхні; під «зо­лото» або «срібло» (в готову фарбу додається бронзова або алюмінієва пудра).

Незалежно від виду фарбування поверхні мають бути однотонні, без виправлень, слідів щітки. Водні фарби не повинні залишати сліду на одязі, руках.