V.2 ВИБУХОВІ РОБОТИ

У будівництві вибухові роботи виконують при розпушуванні ґрунтів, дробленні скельних і мерзлих ґрунтів та негабаритів, руйнуванні буді­вельних конструкцій та обрушенні будинків і споруд. За допомогою вибуху утворюють котловани і траншеї, споруджують насипи, дамби, спеціальні ґрунтові основи і інші земляні споруди, виконують ущільнення ґрунтів, утворюють камуфлетні порожнини у буронабивних палях і ґрунтових анкерах тощо.

Вибухові роботи - це роботи, під час яких для здійснення меха­нічної роботи використовується енергія вибуху.

Вибухом називають надзвичайно швидке хімічне перетворення речовини, що супроводжується виділенням енергії, утворенням стисне­них газів та ударної хвилі.

Для здійснення вибуху потрібно мати вибухові речовини, засоби підривання та технічні засоби утворення зарядних камер та облашту­вання їх зарядом і забивкою.

Вибухові речовини (ВР) - це хімічні або механічні суміші, здатні під впливом зовнішньої дії змінювати свій стан з великою швидкістю.

У будівництві використовують три типи вибухових речовин: ініцію­вальні, бризантні та метальні

Ініціювальні ВР легко вибухають під дією відносно невеликих ме­ханічних (удар, прокол) або теплових (вогонь, іскра, тертя) впливів Ці речовини - гримуча ртуть, тринітрорезорцинат свинцю (ТНРС), азид свинцю, тетрил - застосовують для оснащення капсулів-детонаторів та капсулів-запальників.

У бризантних, або дроблячих, речовинах вибухове перетворення здійснюється у формі детонації під впливом хвилі від вибуху ініцію­вальних речовин. Швидкість детонації (поширення вибухового пере­творення) досягає у них 7000...8500 м/с. Найчастіше у будівництві використовують такі бризантні вибухові речовини аміачно-селітрові (амоніти), нітрогліцеринові (динаміти) та нітропохідні ароматичного ряду (тротили). їм властиві порівняно незначна чутливість до удару і достатня безпека при застосуванні.

Метальні ВР мають відносно низьку швидкість вибухового пере­творення (300 .400 м/с). До цього класу належить димний та бездим­ний порох

У будівництві ВР застосовують у порошкоподібному, гранульовано­му (грамоніти, гранулотоли тощо), пресованому, литому, пластичному та розчинонаповненому стані. Порошкоподібні ВР фасують у паперову тару у вигляді патронів, пресовані - у вигляді брикетів, а розчинонаповнені - у поліетиленові оболонки.

Засоби підривання - детонатори, запалювальні трубки, вогнепро­відний шнур, детонувальний шнур, дріт електровибухової мережі, дже­рела струму, контрольно-вимірювальні прилади

Капсулі детонатори (рис V. 2, а) призначаються для ініціювання зарядів ВР. Вибухає капсуль-детонатор від пучка іскор вогнепровід­ного шнура, від вибуху детонувального шнура чи від полум’я електро- запальника

Детонатори бувають миттєвої та уповільненої дії (від тисячних часток секунди до кількох секунд). Наприклад, елєктродетонатор упо­вільненої дії (рис.V.2, д) має, крім капсуля-детонатора й електроза- пальника, сповільнювач, розміщений між запальною речовиною та ініцію- вальним зарядом капсуля-детонатора Застосування детонаторів з різним уповільненням дає змогу зменшити сейсмічну та метальну дію вибуху незважаючи на значну кількість речовин, що одночасно підриваються.

Запалювальні трубки, як правило, виготовляють на місці виконан­ня вибухових робіт (рис.У.2, г), і вони складаються з капсуля-детона- тора, вогнепровідного шнура (ВШ) та тліючого ґнота (за потреби). Підпалення запалювальних трубок, розміщених у зарядах, здійснюють тліючим ґнітом, відрізком-ВШ, запалювальним патрончиком. Поодино­кий шнур можна запалити запальничкою.

Детонувальний шнур (ДШ) використовують для одночасного підри­вання кількох зарядів. Шнур має серцевину з бризантної ВР (ТЕНу чи гексогену) із двома напрямленими нитками та низкою внутрішніх і зовнішніх обплетень, покритих вологоізольованою оболонкою. При влаштуванні вибухової мережі детонувальний шнур з’єднують вна­кладку, внакладку з капсулем-детонатором, прямим вузлом, подвійною петлею (рис.V. 2, в) або, при виході ДШ із зарядів, пучком. Якщо кінців ДШ не більше шести, їх підривають запалювальною трубкою, якщо більше - тротиловою шашкою (рис.V. 2, б).

Джерелами струму можуть бути вибухові машинки, сухі батареї та елементи, лужні й кислотні акумулятори, а також пересувні силові, освіт­лювальні електростанції та стаціонарні електроосвітлювальні мережі.

Під час підривання використовують ВР у вигляді зарядів. Заряд -  це заздалегідь розрахована за масою і формою розміщення вибухова речовина, вміщена у зарядну камеру та оснащена засобом підривання. За формою розрізняють заряди зосереджені, подовжені та розосереджені. Заряди бувають зовнішні (накладні), розташовані на поверхні об’єкта, та внутрішні, розташовані всередині об’єкта, що підлягає підриванню. Внутрішні заряди розміщують у зарядних камерах (порожнина, достатня для правильного розміщення заряду та засобу підривання), що утво­рюються за допомогою технічних засобів або вручну у вигляді шпурів, свердловин, котлів, шурфів, штолень тощо.

Для забивки використовують пластичні (глинопіщані) суміші та сипкі (бурове борошно, пісок, дрібний щебінь тощо) матеріали, воду в поліетиленових ампулах, швидкотверднучі матеріали (гіпсові та цементні швидкотверднучі розчини) і тверді матеріали (саморозклинювальні пробки тощо).

Залежно від засобів підривання розрізняють три способи підривання: вогневий, електричний та детонувальним шнуром. Два перших способи підривання можна використовувати самостійно; підривання зарядів детонувальним шнуром виконують сумісно з вогневим або електричним способом.

Вогневий спосіб є основним для підривання поодиноких зарядів ВР (дроблення конструктивних елементів, валунів та негабаритів, улаш­тування горизонтальних виробок тощо). Підривання зарядів здійсню­ють за допомогою запалювальних трубок.

Електричний спосіб підривання застосовують, коли треба одночас­но підірвати велику кількість зарядів. Для здійснення вибуху потрібні електродетонатори, дріт (з якого монтують електровибухову мережу), джерела струму та контрольно-вимірювальні прилади.

Підривання детонувальним шнуром виконують у разі потреби підірвати одночасно велику групу зарядів, у тому числі розосередже­них. Цей спосіб забезпечує надійний захист від блукаючих струмів, істотно зменшує небезпеку під час виконання робіт по заряджанню та особливо під час ліквідування відмов.

За черговістю підривання окремих зарядів (або їхніх груп) розріз­няють миттєве, короткоуповільнене та уповільнене підривання.

За спрямованістю енергії вибуху розрізняють підривання на викид, па розпушування (дроблення) та на ущільнення.

Ефект дії вибуху характеризує воронка викиду (рис.V.З, а, б), що розглядається як простий перевернутий конус. Основні елементи во­ронки викиду: W - відстань від центра заряду до найближчої відкри­тої поверхні (ЛНО - лінія найменшого опору); R - радіус дії вибуху (радіус руйнування); r - радіус воронки викиду; п - відношення раді­уса воронки викиду до лінії найменшого опору (п=r/W) - показ­ник дії вибуху.

Залежно від величини п розрізняють воронку: нормального викиду (п = 1); посиленого викиду (п > 1); послабленого викиду (п < 1); випираючої дії (п < 0,75; зовнішня дія виявляється лише у подрібненні та деякому випиранні поверхні); ущільнювальної дії - камуфлетну (п = 0; зовнішня дія на поверхні грунту не виявляється).

Вибухами на розпушування підривають тверді й крихкі горні по­роди, скельні, налівскельні та мерзлі ґрунти, бетонні, залізобетонні, кам’яні, металеві та інші конструктивні елементи споруд, що не стискаються.

Вибухами на ущільнення утворюють підземні виробітки та по­рожнини у ґрунтах, що стискаються, ущільнюють незв’язні й осадкові ґрунти, утворюють камуфлетні порожнини для буронабивних паль та ґрунтових анкерів тощо.

Вибухами на викид виконують переміщення ґрунтових мас при утворенні профільних земляних споруд у вигляді виїмок (котлованів, траншей), каналів, насипів, дамб, спеціальних основ, а також у процесі очищення та поглиблення річок тощо. Різновидами вибуху на викид є спрямований викид ґрунту під час зведення земляних валів, перемичок та гребель (рис.V.З, в, г) та вибух на скидання, шо застосовують для утворення стійких площадок на косогорах, при обрушенні потенційно нестійких масивів та під час улаштування перемичок і гребель у го­ристій місцевості.

Залежно від форми, розмірів та способу розміщення заряду ВР по відношенню до об’єкта, що підривається, розрізняють такі методи вико­нання вибухових робіт: шпурових зарядів, якщо заряд розташовано всередині об’єкта підривання у шпурах; свердловинних зарядів - те саме, тільки у свердловинах; котлових зарядів - у шурфі або сверд­ловині, що мають розширення у вигляді котла; камерних зарядів, коли підривають великі зосереджені заряди масою до кількасот тонн у спеці­альних виробітках-камерах; щілинних зарядів, коли підривають подов­жені за формою (іноді розчленовані на окремі частини) заряди, розмі­щені у спеціальних вузьких виїмках - щілинах; комбінованих зарядів, що включає різні комбінування розглянутих методів; зовнішніх зарядів (накладних), за яким заряди розташовують на поверхні об’єкта, що підривають.

Метод шпурових зарядів застосовують при: розпушуванні або дроб­ленні скельних, напівскельних та мерзлих грунтів (рис.V.4, а), дробленні окремих каменів, негабаритів та будівельних конструкцій (рис.V. 4, б), руйнуванні несівних конструкцій у разі обрушення будинків та інже­нерних споруд, проходці допоміжних виробіток під час підготовки ви­бухів на викид або, наприклад, для утворення котлів (рис.V.4, в) тощо. Поодинокі шпурові заряди застосовують при корчуванні.

На площині шпури розміщують у ряд або в шаховому порядку і заряджають тротиловими шашками, патронами з гігроскопічних порош­коподібних і гранульованих ВР. Заряд у шпурі має займати не більш як ²/₃ його довжини; верхню третину шпуру заповнюють забивкою - спочатку пластичною сумішшю у вигляді глинопіщаного пижа, потім сипким матеріалом - піском або буровим борошном. Підривають шпу­рові заряди електричним способом або за допомогою детонувального шнура. Для зменшення сейсмічної дії вибуху застосовують електроде- тонатори уповільненої дії або по контуру виїмки нарізають щілини, що компенсують ударну хвилю.

Метод свердловинних (колонкових) зарядів застосовують у разі утворення виїмок великого об’єму вибухами на викид або при відби­ванні уступів виїмок (рис.V.4, д), розпушуванні ґрунтів, що промерзли на значну глибину (понад 1,5...2 м), руйнуванні великих бетонних фундаментів, ущільненні грунтів тощо. Свердловинні заряди бувають вертикальні, похилі та горизонтальні. Вертикальні та похилі свердловини влаштовують нижче підошви уступу (перебур) на глибину 0,6...2 м. Відстань між крайнім рядом свердловин і боковою поверхнею уступу беруть від 0,5 до 0,25 його висоти. Свердловини у ряду розташовують на відстані а = (0,7...0,9) W, а відстань до свердловин наступного ряду беруть Ь = (0,6. ..0,8) W^/.

Заряджають їх зосередженими або подовженими зарядами з вико­ристанням гранульованих ВР і підривають електричним способом або детонувальним шнуром при обов’язковому дублюванні вибухової мере­жі. Підривають свердловинні заряди як без уповільнення, так і з упо­вільненням; останнє забезпечує більш якісне дроблення матеріалу, що підривається, знижує питомі витрати ВР та сейсмічність вибуху.

Метод котлових зарядів. Котел - це порожнина, утворена розбу- рюванням або прострелюванням шпура чи свердловини. Вибухове утво­рення котла (рис.V.4, в) застосовують, якщо грунти необводнені та підда­ються ущільненню. Застосування цього методу збільшує об’єм грунту, що підривається одним зарядом, та істотно знижує обсяги бурових робіт щодо методів шпурових і свердловинних зарядів.

Метод камерних зарядів застосовують для одночасного розпушу­вання і відкидання великого об’єму грунту, коли допустимо утворення великогабаритних масивів. Для розміщення великих зосереджених за­рядів (маса заряду може сягати кількадесяти й майже кількохсот тонн) утворюють спеціальні виробітки-камери. Якщо висота уступу до 8 м, застосовують шурфи (рис.V.З, д), а понад 8м - горизонтальні галереї (штольні), в яких у бокових напрямках улаштовують зарядні чи мінні камери для розміщення великих зосереджених зарядів. Метод мало- камерних зарядів - це різновид камерних зарядів, сутність якого поля­гає у підриванні зосереджених зарядів, розміщених у горизонтальних (рис.V.4, г) чи похилих виробітках (рукавах) перерізом до 0,5х0,5 м. Довжина рукава має дорівнювати ²/₃ висоти уступу, але не більше ніж 5 м. Відстань між рукавами звичайно (0,8... 1,5) W. Використовують цей метод, як правило, при розпушуванні ґрунтів, якщо висота уступу менша ніж 6 м, а в підошві уступу залягає прошарок слабкого ґрунту, що легко розробляється при проходці рукава.

Метод щілинних зарядів застосовують для розпушування мерзлих ґрунтів (рис.У.4, е). Щілини нарізають баровими чи дискофрезерними машинами майже на глибину промерзання - (0,90...0,95) h_пр. Відстань між щілинами визначають з умови отримання кусків ґрунту, розмір яких відповідає типорозміру робочого органа землерийної машини (екс­каватора). У щілини розміщують заряди подовженої форми (іноді роз­членовані на окремі частини); щілини заряджають через одну. Крайні та проміжні щілини, що незаряджені, призначено для компенсування зсуву мерзлого ґрунту під час вибуху та зменшення сейсмічного ефекту.

Метод комбінованих зарядів передбачає варіанти сумісного засто­сування основних методів виконання вибухових робіт, що визначено конкретними умовами виробництва, властивостями і параметрами еле­ментів, що підривають, та економічною доцільністю. Найчастіше комбі­нують методи свердловинних і шпурових зарядів, камерних і малокамерних зарядів, свердловинних і камерних зарядів тощо.

Метод зовнішніх (накладних) зарядів (рис.V.4, є) застосовують для руйнування негабаритів, валунів, бетонних конструкцій, у тому числі й під водою, а також металевих і дерев’яних конструкцій тощо. Для збільшення ступеня дроблення накладним зарядом вибухову речовину рекомендується укладати шаром 2...2,5 см завтовшки (плоскі заряди). Накладні заряди накривають шаром забивки і підривають вогневим способом, кілька зарядів - детонувальним шнуром. Електричний спосіб використовують рідко.

Вибухові роботи належать до особливо небезпечних і відповідаль­них робіт. Тому їх слід виконувати за спеціальним проектом, у тому числі проектом виконання буровибухових робіт, розроблених з додер­жанням відповідних нормативних документів, включаючи правила без­пеки праці.

Вибухові роботи виконують спеціалізовані організації, які мають достатній практичний досвід і дозвіл відповідних державних установ на право ведення буровибухових робіт у будівництві.