ІХ.5. ТРАНСПОРТНІ ТА ПІДГОТОВЧІ ПРОЦЕСИ

Транспортування конструкцій. Процес транспортування передбачає навантаження конструкцій на складі або заводі, доставлення і розван­таження їх на об'єкті.

На об'єкті конструкції можна подавати під гак монтажного крана для безпосереднього встановлення їх в проектне положення або роз­вантаження в зоні дії на приоб'єктному складі.

При перевезенні будівельних конструкцій треба дотримуватись пев­них вимог. Способи транспортування мають виключати можливість по­шкодження конструкцій, для чого ферми та балки слід перевозити у вер­тикальному положенні; панелі стін та перегородок — у вертикальному чи злегка похилому положенні, інші елементи — в горизонтальному. Міцність бетону збірних залізобетонних конструкцій має бути не ниж­чою за потрібну для монтажу і не менш 70 % проектної. Конструкції з легких бетонів мають бути захищені від вологи. Під час навантаження на транспортні засоби слід урахувати габарити наближення рухомого скла­ду до будинків і споруд. У транспортному положенні конструкції мають спиратись на дерев'яні інвентарні підкладки і прокладки (розташову­ються в місцях, позначених мітками) товщиною не менше ніж 25 мм і не менше висоти петель або інших виступних частин елементів конструкцій. При багатоярусному навантаженні підкладки і прокладки ставляться строго по одній вертикалі. За відсутності стропу вальних петель товщину про­кладок визначають з умови важливості закріплення захоплюючих при­строїв, передбачених у проекті виконання монтажних робіт. Блоки вста­новлюють на прокладки товщиною не менше ніж 40 мм. їх розташову­ють упоперек поздовжньої осі платформи транспортних засобів у місцях проходження поперечних балок базової конструкції.

Після встановлення елементи і конструкції слід ретельно укріпити для запобігання небезпеки перевертання, поздовжнього і поперечного зміщення, а також ударів.

Закріплювати елементи на транспортних засобах потрібно так, щоб була забезпечена можливість розвантаження кожного елемента без по­рушення стійкості інших.

Крім того, в процесі перевезення мають бути забезпечені:

• відповідність габаритів конструкцій, які перевозять на прямих і на кривих ділянках, можливостям та умовам транспортування при певних технічних і експлуатаційних параметрах шляхів сполучення і засобів транспортування;
• раціональне використання вантажопідйомності транспортних засобів;
• зручність навантаження і закріплення конструкцій під час переве­зення, а також розвантаження на складі.

Під час транспортування конструкцій залежно від місцевих умов застосовують різні види транспорту: залізничий, автомобільний, річко­вий і повітряний.

Подавання конструкцій під монтаж. Подавання — це надходжен­ня відправних елементів чи повністю зібраних, окремих і комплектних будівельних конструкцій в робочу зону під гак крана або інші захоп­люючі пристрої монтажних засобів. У межах будівельного майданчика від складу до місця встановлення конструкції можуть подаватися підйом­но-транспортними засобами (рис. IX.6).

Основною умовою подавання конструкцій транспортними засобами є комплектне і ритмічне постачання їх у певній технологічній послідов­ності строго за розписаним по хвилинах графіком безпосередньо до місця встановлення. Монтаж конструкцій з транспортних засобів по­рівняно з попереднім розвантаженням є найбільш економічним, тому що скорочує витрати на вантажно-розвантажувальні операції і утри­мання складів. Конструкції до відправлення повинні мати будівельну готовність, а монтажний майданчик і об'єкт — готовність місць уста­новлення, технічних засобів та під'їздів до них.

Існують такі схеми подавання конструкцій з транспортних засобів:

• маятникова, без відчеплювання тягачів (при дальності перевезення більше ніж 10 км). Для скорочення простоїв треба передбачати роз­вантаження конструкцій кількома кранами;
• човникова, яка передбачає виконання відчеплювання-зчеплення з причепами на заводі або складі конструкцій і в зоні монтажу (при дальності перевезення до 10 км). Наприклад, один із змінних причепів, який обслуговується одним тягачем, може знаходитись під навантажен­ням на заводі, другий — у дорозі з тягачем, а третій — на будівельному майданчику під монтажем;
• напівчовникова (відчеплювання-зчеплення тягачів з причепами ви­конують тільки в зоні монтажу);
• комбінована, що передбачає поєднання перелічених вище схем.

Подавання будівельних конструкцій під монтаж з транспортних за­собів дає змогу відмовитись від улаштування проміжних складів, що спрощує виконання робіт, але потребує особливо чіткої організації і погодинного контролю роботи всіх ланок — монтажного майданчика, заводу-виготовлювача і транспортної організації. При цьому скорочуєть­ся трудомісткість монтажних робіт і знижується вартість їх; зменшу­ються витрати часу роботи монтажних механізмів; скорочується обсяг механічних пошкоджень конструкцій, неминучих при додаткових ван­тажно-розвантажувальних роботах як на заводі, так і на об'єктах; знач­но зменшуються площі приоб'єктних складів і відповідно витрати на експлуатацію їх, підвищується культура виробництва.

Рис. IX.6. Транспортування та подавання будівельних конструкцій: а — автомобілями; 6 — залізничним транспортом; в — баштовим краном; г — вертольо­том; д, е — високим і низьким установниками; є — спеціальними візками; ж — кабельним краном; / — прокладки; 2 — конструкція, що перевозить і подається; 3 — вертикальна рама з елементами кріплення; 4 — підйомно-транспортний засіб; 5 — підкранова балка; 6 — візок з блоком, що транспортується трактором; 7 - стелаж укрупнювального складання; 8 - кон­тейнери з елементами конструкцій; 9 — майданчик укрупнювального складання

Подавання конструкцій під монтаж з приоб'єктного складу виконують з попереднім розвантаженням допоміжними або основними механізмами в зоні дії їх.

Складання і розкладання конструкцій. Попереднє розвантаження здійснюють тоді, коли заводи-виготовлювачі, центральні склади та поста­чальники перебувають на значній відстані або коли за умови транспортування і виконання робіт організувати подавання конструкцій з транс­портних засобів економічно недоцільно. У цьому випадку в зоні дії основним монтажним механізмом улаштовують приоб'єктні склади для зберігання конструкцій, де їх у разі потреби укрупнюють і підго­товляють до монтажу — закріплюють розчалками, встановлюють закріпні деталі, пристосування для вивірення, тимчасового закріплення і монтажу на висоті (сходи, майданчики), посилюють.

Площу приоб'єктних складів визначають з умови створення потрібно­го запасу конструкцій для виконання робіт:

F =  (G/q_nt) k_nt  (ІХ.4)

де G — маса конструкцій кожного виду, що підлягають одночасному зберіганню на складі, т; q_nt — питоме навантаження на 1 м2 корисної площі складу, т; k_nt = 1,75...2 — коефіцієнт, який враховує площу, зай­няту проходами, проїздами, сортувальними майданчиками тощо.

При визначенні площі приоб'єктних складів і майданчиків укруп­нювального зберігання слід ураховувати наявність двотижневого запасу сталевих і п'ятиденного запасу залізобетонних конструкцій, площу, яку займають засоби складування, проходи, проїзди, і відповідні норми за­вантаження складських майданчиків.

Проходи між штабелями влаштовують не менше ніж 1 м завширшки та розташовують через 20...30 м у поперечному напрямку і не рідше ніж через два штабелі у поздовжньому. Проїзди між штабелями роб­лять не рідше ніж через 100 м завширшки, що диктується розмірами транспортних засобів і вантажно-розвантажувальних механізмів.

Ширина складу має бути такою, щоб вантажно-розвантажувальні операції виконувалися краном без додаткового перекантування і пере­міщення конструкцій. Для цього площа складу має входити в зону дії обслуговуючих його кранів. Іноді ширину складів можна збільшити, розміщуючи на відстані легкі елементи, які можна переміщати кранами на максимальному вильоті стріли.

Під час складування важкі елементи розташовують ближче до кра­нових шляхів, а легкі — далі, укладаючи в тому самому положенні, в якому вони знаходились при транспортуванні. Це дає змогу краще використовувати вантажопідйомність кранів з великим вильотом стріли. Виняток становлять стінові блоки висотою понад 1,25 м, які перево­зять в горизонтальному положенні, а складають у вертикальному.

Конструкції, які можна укладати горизонтальними рядами на дерев'я­ні прокладки, складають у багатоярусні штабелі. Відстань між проклад­ками встановлюють з умови роботи конструкцій, а самі прокладки роз­ташовують одну над одною. Висоту штабелів призначають з умов стій­кості, техніки безпеки, збереження конструкцій і зручності стропування, але не більшу за нормативну. При цьому висоту прокладок визначають з умови можливості виконання подальших операцій, пов'язаних із стропуванням або захопленням конструкцій. Проходи між штабелями у поздовжньому напрямку влаштовують не рідше ніж через два штабелі, а ширину проїздів між ними встановлюють залежно від розмірів транс­портних і монтажних засобів.

Розкладання конструкцій може бути роздільним і груповим. Роз­дільне передбачає складування конструкцій тільки одного типу, групо­ве — кількох (за найменуванням і призначенням). Розкладання слід виконувати так, щоб попередити появу залишкових деформацій, застою води, забруднення стикових пристроїв і створити зручні умови для ви­конання такелажних і підготовчих робіт.

Роздільне розкладання здійснюють паралельно осям об'єкта (лінійно, уступами) або під кутом. Воно дає змогу забезпечити роботу само­хідних монтажних кранів при мінімальних вильотах стріли. Групове розкладання передбачає складування різних конструкцій (наприклад, підкранових балок, ферм, плит перекриттів тощо) без переміщення кра­на (окремі елементи встановлюють при різних вильотах стріли).

Вибір схеми розкладання конструкцій залежить від розмірів роз­вантаження і складування, габаритів об'єкта, його будівельно-техноло­гічних характеристик, а також типу монтажних машин і механізмів, які беруть участь у процесі монтажу. Розкладання металоконструкцій ве­ликих промислових споруд можна виконувати за відповідними замов­леннями заводів-виготовлювачів.

Приклади складування див. на рис. II.5.

Укрупнювальне складання і тимчасове посилення конструкцій.

Конструкції на будівельний майданчик можуть поступати без укруп­нення — відправними елементами (розсипом) — і з укрупненням — конструктивними елементами, блоками, частинами будівель і цілими спорудами.

Відправні елементи — колони, балки, прогони, стінові панелі, фер­ми, плити покриттів, металеві рами тощо — поступають під монтаж прямо із заводу. їх можна відразу встановлювати на проектні познач­ки або попередньо збирати в укрупнювальні конструкції.

Конструктивні елементи складаються з двох-трьох плоских від­правних елементів (складені колони, балки, ферми, ґратчасті та листові конструкції тощо) і потребують попереднього укрупнення.

Блоки збирають з кількох відправних елементів у геометрично про­сторові конструкції, які не змінюються. Загальне компонування блока виконують з урахуванням впливу монтажних навантажень, які виникають під час підйому.

Частини будівель і конструктивно-технологічні блоки перед підйо­мом найчастіше оснащують технологічним обладнанням або його еле­ментами (вентиляційними трубами, електрообладнанням тощо). Най­меншою частиною будівель (споруд) вважають такий блок, ширина якого дорівнює кроку колон чи поперечних стін будівлі, довжина — його ширині, а висота — поверху або перекриттю.

Цілими монтують переважно висотні інженерні споруди з малою площею опору (сталеві труби, щогли, опори ЛЕП, радіощогли, радіобашти   високі технологічні апарати хімічних заводів тощо), які попередньо укрупнюють на стелажах або шпальних клітках у зоні майбутнього підйому.

Укрупнювальне складання є продовженням заводського проце­су на будівельному майданчику через нетранспортабельність конструкцій, неможливість спорудження риштування на проектних позначках та ін.

Укрупнення конструкцій дає змогу ефективніше використовувати вантажопідйомність монтажних засобів, знижувати трудомісткість і три­валість монтажу, підвищувати продуктивність і знижувати вартість бу­дівництва.

Укрупнювальне складання можна виконувати на спеціально облад­наних стелажах, стендах або на конвеєрній лінії. Конструкції масою 300... 1000 т та більше збирають у зоні майбутнього підйому.

На стелажах звичайно укрупнюють плоскі листові конструкції в картини великих розмірів. Оскільки транспортування таких конструкцій викликає певну складність, стелажі розташовують поблизу відповідних місць монтажу їх — стоянок конвеєрної лінії, стендів або об'єкта.

Стелажі можна виконувати з рейок, які спираються на дерев'яні стояки (шпальну клітку), або з прогонів, які встановлюють на металеві стояки і бетонні фундаменти. Для зручності виконання робіт горизон­тальну поверхню стелажів улаштовують на висоті 80... 100 см від рівня поверхні землі.

Стендове складання — це укрупнення елементів у просторові конст­рукції (ригелів великих прогонів, елементів каркаса, блоків перекриття, а також циліндричних, сферичних і конічних поверхонь листових конст­рукцій — кожухів доменних печей, пристроїв для нагрівання повітря тощо) як часткової, так і повної будівельної готовності на стаціонарних стендах. Укрупнення виконують на одному або кількох таких стендах залежно від темпу випуску готової продукції.

Конструкція стендів у плані найчастіше аналогічна конструкції опор­ної частини будівлі, на якій буде встановлено укрупнений елемент. Стенди влаштовують «на землі» або піднімають на висоту ЗО...40 см від її рівня. На кожному стенді виконують весь комплекс робіт, необхідний для надання блоку повної будівельної готовності. Конструкції збира­ють у зоні дії крана, яким можна переставити блок на передавальну колію, монтажні механізми або встановити у проектне положення.

Стендове складання широко застосовують для укрупнення металокон­струкцій (наприклад, укрупнення блоків перекриття одноповерхових про­мислових будівель, коли конвеєрне складання недоцільне), що передбачає монтаж конструкцій, укладання і кріплення профільованого настилу, осна­щення блока санітарно-технічними й електротехнічними пристроями, а та­кож пристосуваннями і риштуванням для монтажу. Для виконання зварю­вальних робіт при укрупнювальному складанні зручні стенди-кантувачі.

Укрупнення конструкцій на конвеєрній лінії передбачає складування окремих елементів у крупні блоки часткової або повної буді­вельної готовності на спеціально обладнаній конвеєрній лінії. Вона розташовується на рейковій колії, де на стаціонарних колесних візка переміщуються блоки, які укрупнюють на кожному посту. Кількість постів, або стоянок, оснащених потрібними монтажними пристосуван­нями, приладдями і механізмами, коливається в межах 4... 16. Надмірне збільшення кількості стоянок ускладнює взаємодію між ними і потре­бує більшої кількості складальних механізмів. Тому найчастіше перед­бачають 9... 12 стоянок. В окремих випадках, коли площі малі, можна влаштовувати одну (до 5 тис. м²) або дві (10... 15 тис. м²) стоянки. При цьому всі інші спеціальні й загальнобудівельні роботи виконують після закріплення блоків у проектному положенні.

Кожну стоянку оснащують потрібними приладами, риштуванням, пристосуваннями, обладнанням й інструментами, призначеними для ви­конання певних видів робіт — монтажних, спеціальних і загальнобуді-вельних. Залежно від виду робіт стоянки можуть бути відкритихми або закритими (в тепляку), що дає змогу працювати за будь-яких природ­них умов. Обсяги робіт на одній або кількох стоянках установлюють відповідно до технологічної необхідності і продуктивності монтажних засобів, які обслуговують ці стоянки. Кількість кранів (найчастіше башто­вих або самохідних стрілових) залежить від продуктивності конвеєр­ної лінії і загальної кількості стоянок. При цьому кожний кран може обслуговувати одну або кілька стоянок. У зв'язку з тим що час виконання робіт на всіх стоянках однаковий, конвеєр через рівні проміжки часу випускає готовий блок, який подають під монтаж.

Потрібну продуктивність конвеєрної лінії — її ритм (інтенсив­ність) — визначають, виходячи з установлених термінів монтажу об'єкта і загальної кількості блоків:

П_потр = N/(сТ), (ІХ.5)

де N — загальна кількість блоків, які підлягають укрупненню на кон­веєрній лінії, шт.; с — кількість робочих змін на добу; Т — установлений термін монтажу всіх блоків покриття, діб.

Остаточну продуктивність беруть кратною цілому блоку.

Конвеєрну лінію розміщують на вільних від забудови майданчиках, у тому числі використовують площу, призначену для наступних черг будівництва. Розташування складових конвеєрної лінії (складальної, роздавальної і транспортної) у плані між собою і по відношенню до прогонів об'єкта, що будується, залежить від об'ємно-планувальних і конструктивних рішень об'єкта, умов і можливостей будівельного майдан­чика, конструкції і маси блоків, терміну будівництва, транспортного і монтажного обладнання і має забезпечувати найбільш зручне постачання блока із зони складування до монтажного механізму. Тому транспортну лінію треба розташовувати в прогонах, а роздавальну, залежно від засто­ованих монтажних механізмів, — у торці будівлі або в одному з прого-в Наприклад, для монтажу блоків покриття із застосуванням уста-новлювачів або баштових кранів роздавальну лінію розташовують біля торця будівлі, а для монтажу гусеничними кранами — або так само, або в одному з прогонів.

Складальну лінію можна розташовувати в один, два ряди або під кутом. По відношенню до складальної лінії роздавальну можна розмі­шувати лінійно (як продовження складальної лінії), а в обмежених умовах — під кутом або паралельно. По відношенню до об'єкта, який будується, конвеєрна лінія може знаходитися з одного, двох боків в одному з прогонів і обслуговувати кілька об'єктів. Якщо обсяги робіт значні й обмежені терміни будівництва, влаштовують дві й більше неза­лежно працюючих конвеєрних ліній. Шляхи повернення візків на по­чаткові стоянки влаштовують тільки у разі потреби, коли доставляти їх автотранспортом недоцільно.

На практиці можливі різні комбінації описаних схем. Основним принципом розташування конвеєрної лінії є максимальне наближення її до об'єкта і складу конструкцій. Це дає змогу скоротити протяжність рейкових колій для подавання готових блоків і уникнути транспортно-перевалочних робіт. Напрямок руху конвеєра відносно будівлі, що зводи­ться, має бути таким, щоб виключити необхідність організації передаваль­них пристроїв і розвороту блока. Для цього конвеєр, як правило, розта­шовують уздовж або в одному з прогонів будівлі, рідше — в її торці.

Блоки, залежно від умов організації подавання їх під монтаж, розмірів і наявності кранів, які обслуговують складальну лінію, розміщують упопе­рек (перпендикулярно) або вздовж (паралельно) складальної лінії. Якщо розташування блоків поперечне, то скорочується довжина кон­веєрної лінії, але виникає необхідність застосування крана з великим вильотом стріли або встановлення їх з двох боків. Якщо розташування блоків паралельне, збільшується довжина конвеєрної лінії, але можливе застосовування кранів з меншим вильотом стріли і вантажопідйомністю.

Склад (майданчик для складування) конструкцій у всіх випадках треба розташовувати вздовж конвеєра, виділивши оперативну зону скла­дування металоконструкцій безпосередньо біля робочих стоянок, на яких буде виконуватись укрупнення каркаса блока й укладання настилу.

Сортування і відбирання конструкцій за видами і марками виконують з розрахунку дво-, тримісячного запасу. Підготовлені елементи складають на видному місці з вказівкою, для якої марки блока вони призначені.

Конвеєрне складування може бути частковим і повним. При частковому конвеєрному складуванні передбачається поєднання попе­реднього укрупнення на окремих стендах або стелажах з наступним переміщенням блоків на конвеєрну лінію; при повному складуванні — виконання всіх видів робіт тільки на конвеєрній лінії.

Тимчасове посилення здійснюють у тих випадках, коли при підйомі і встановленні в окремих елементах (особливо ґратчастих плос­ких і просторових) виникають небезпечні напруження. Ці напруження визначають при контрольному розрахунку міцності й стійкості еле­ментів конструкції під дією монтажних навантажень. Тимчасове поси­лення може бути виконано за допомогою сталевих труб, пластин, колод, брусів, тимчасових в'язей та інших елементів, які закріплюють болтами, скобами або хомутами. Після монтажу елементи для кріплення і деталі знімають.