ІХ.2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТЕХНОЛОГІЧНА СТРУКТУРА МОНТАЖУ

Організаційно-технологічна структура монтажу характеризується особливостями її складових і структурних елементів, які розкривають (рис. IX.2):

• організацію процесу, що передбачає напрямлений розвиток фронту монтажних робіт, послідовність та режим виконання окремих операцій,

Рис. IX.2. Організаційно-технологічна структура процесу монтажу

• характер укрупнення монтажних елементів, перевезення їх і подаван­ня в зону монтажу;
• механізацію окремих монтажних операцій або комплексів їх;
• прийоми виконання основних монтажних операцій в оснащенні (стро-повці), захопленні, наведенні, орієнтуванні й встановленні елементів та конструкцій, вивіренні, фіксації і.закріпленні в проектному положенні, антикорозійному захисті, герметизації, бетонуванні, замонолічуванні стиків тощо;
• керування виконанням окремих операцій і процесів.

На організаційно-технологічну структуру монтажу впливають мон­тажні характеристики — будівельний габарит об'єкта, монтажна маса конструкцій, висота піднімання і глибина подавання.

Будівельний габарит — це межові контури об'єкта, які визна­чають можливість безпечного наближення до нього (при переміщенні) монтажних або транспортних засобів для подавання конструкцій, які монтують. Розрізняють будівельний габарит зовнішній і внутрішній.

Рис. IX.3. Схеми визначення монтажних характеристик:

а, б — зовнішній і внутрішній будівельні габарити об'єкта; в — висота підйому і глиби­на подавання кранів, оснащених стрілою; г — те саме, стрілового з гусачком; д — те саме, баштового зі стрілою (похилою або горизонтальною)

Зовнішній габарит — це лінія, окреслена по зовнішній поверхні несівних та огороджувальних конструкцій об'єкта в плані, з фасаду і торця (рис. IX.3, а). її проводять на відстані, яка дає можливість безпечного наближення до об'єкта або окремих його частин. Внутрішній габарит — це лінія, проведена по внутрішніх поверхнях несівних та огороджувальних конструкцій об'єкта або його частини — прогону, поверху, чарунку тощо (рис. IX.З, б).

Монтажна маса конструкцій G_м визначається загальною масою, яку треба підняти, перемістити та встановити в проектне положення залежно від прийнятого способу підйому:

Gм = G + ∑g, (IX.1)

де G — маса елемента, конструкції чи блока; ∑g — маса монтажних пристосувань, які встановлюються на елементі, що монтується і піднімається разом з ними.

Висота підйому — технологічно необхідна висота вертикаль­ного переміщення монтажних елементів — може бути проектною і мон­тажною- Проектна висота характеризується робочими позначками роз­ташування складових елементів за висотою, а монтажна (Н_м) — можли­вою технологією піднімання чи опускання конструкції (рис. IX.З, в, г);

Нм > h1 + h2 + h3 + h4, (ІХ.2)

де h1 — перевищення опор елемента, який монтується над рівнем стоянки крана (РСК). Якщо РСК збігається з позначкою верху опори, то h1 = 0; якщо РСК вищий за позначку, то h1, буде мати від'ємне значення (для вибору крана першочерговою характеристикою стає можливість подавання вантажу в котлован); h2 — необхідний мінімальний проміжок для наве­дення елемента; h3 — висота (товщина) монтажного елемента; h4 — дов­жина стропів або висота захоплюючого пристрою, що знаходиться над конструкцією, яка монтується.

Глибину подавання конструкції визначають відстанню її перемі­щення в горизонтальній площині відносно вибраних координатних осей, наприклад осей монтажних кранів. Відстань між краном і об'єктом будів­ництва встановлюють за будівельним габаритом. У цьому випадку глибина подавання визначається монтажним вильотом робочого обладнання — стріли (гака) крана — Lм і описується радіусом її дії, тобто відстанню між центром ваги елемента і віссю повороту крана (рис. IX.З, в, г)

Lм =  l1 + l2 + l3 (IX.3)

де l1 — відстань між віссю повороту крана і шарніром кріплення стріли для стрілових кранів або до найближчої опори — для баштових кранів; l2 — відстань від шарніра кріплення стріли або опори крана до зовніш­ньої поверхні споруди або її виступної частини (для стрілових кранів визначають графічно з умови забезпечення мінімальності вильоту та загальної довжини стріли); l3 — відстань від зовнішньої поверхні спо­руди або тієї її частини, яка виступає, до осі гака крана.

У більшості випадків виліт стріли монтажних кранів визначають графічно. У вільному масштабі накреслюють контур споруди, яка монту­ється, з усіма її виступними частинами (якщо останні можуть мати вплив на виліт стріли), контур найбільш характерного елемента або конструкції в монтажному положенні над проектними позначками і наносять осі гака на стрілу крана залежно від її типу (похила, похила з гусачком, горизонтальна або похила, яка прикріплена до прямовисно­го стояка або башти).

Для кранів з похилою стрілою (рис. IX.З, в) вісь стріли проводять через дві точки: А, розташовану на висоті Нм +1,5 м (1,5 м — міні­мальна висота від гака крана до головки стріли), та В, яка забезпечує безпечний проміжок між стрілою та максимально наближеною до стріли точкою D частини об'єкта (беруть від 0,5 до 1,5 м залежно від довжи ни стріли). Вісь стріли проводять до лінії N — N, що знаходиться на рівні шарніра її кріплення (для стрілових кранів орієнтовно можна брати 1,5 м від РСК); для баштових кранів, монтажних стріл, шеврів, порталів — до проектного рівня розташування шарніра — точки M. При цьому забезпечують мінімальні виліт та довжину стріли LCT (на рис. IX.З, в вісь M'A). Потім від М^/ вліво відкладають відстань l1 та знаходять положення осі повороту крана.

Рис. IX.4. Визначення монтажного вильоту робочих органів Lм :

а, 6 — стрілових кранів, установлених на бровці та в котловані; в — самопідйомннх кранів і кранів, установлених усередині об'єкта; г, д - козлових кранів з консолями і без них; е - кабельних кранів; є — стрічкових підйомників; ж — монтажних шеврів, порталів; з — домкратних підйомників

Для кранів, оснащених похилими стрілами з гусачками (рис. IX.3, г), виконуються аналогічні побудови. Гусачок проектують горизонталь­ним або похилим під кутом α, який відповідає прийнятому для виконання робіт монтажному крану, враховуючи, що максимальне набли­ження (при будь-якому повороті платформи) стрілового крана до будівлі має бути не менше ніж 1 м.

Для баштових кранів з горизонтальною або похилою стрілою міні­мально допустиму відстань l2 (рис. IX.З, д) установлюють залежно від розташування консолі противаги. Якщо консоль знаходиться вище спо­руди, яка монтується, l2 > 0,7 м; якщо консоль розташована не вище 2 м від РСК, l2 > Б — l1 + 0,7 м (Б — відстань від осі повороту стріли до найвіддаленішої іншої точки консолі); якщо вище за 2 м від РСК, але не вище будівлі, яка монтується, l2 > Б — l1 + 0,4 м. Якщо консоль противаги розташована вище робочих площадок, де можуть знаходитися люди, її треба підняти на 2 м або вище.

При розташуванні монтажних засобів на бровці укосу котловану або канави найменша відстань l2 від основи укосу котловану до найближ­чої опори крана або транспортного механізму залежить від глибини котловану з урахуванням стійкості укосів або міцності кріплення їх (рис. IX.4, а, б).

Для інших монтажних машин та механізмів монтажний виліт робо­чих пристроїв Lм вибирають відповідно до розташування об'єкта, який монтується, і конструкції, що піднімають. Так, монтажний виліт стріли самопідйомних кранів знаходять за тим самим принципом, що й для стрілових кранів, ураховуючи додатково, що самопідйомні крани мо­жуть мати недосяжні зони монтажу через обмеженість переміщення в горизонтальній площині (рис. IX.4, в). Приклади визначення монтаж­ного вильоту робочих пристроїв інших монтажних засобів наведено на рис. IX.4, г — з. При цьому глибина подавання на висоті може дорівню­вати нулю для монтажних засобів, які здійснюють тільки вертикальне переміщення конструкцій (наприклад, виштовхуванням домкратами знизу чи підніманням стрічковими підйомниками). Монтажний виліт робочих пристроїв у цьому випадку залежить від розмірів конструкцій і технічних параметрів монтажних засобів.