Опалубка - тимчасова допоміжна конструкція для забезпечення форми, розмірів і положення в просторі монолітної конструкції, що зводиться. До складу опалубки входять: щити (форми), які забезпечують форму, розміри та якість поверхні монолітної конструкції; риштування для підтримування опалубних форм; риштування для розміщення бе­тонників; елементи кріплення (рис. VIII.3).

В опалубні форми укладають бетонну суміш, де вона твердне до досягнення бетоном потрібної міцності. Після цього опалубку розбира­ють, якщо не використовують таку, яка після бетонування залишається в конструкції, створюючи її зовнішню поверхню.

До опалубки ставляться такі вимоги: внутрішні контури опалубних форм мають відповідати проектним розмірам монолітної конструкції; якість внутрішньої площини опалубних форм (палуба) має забезпечу­вати потрібну якість зовнішньої поверхні монолітної конструкції; міц­ність і жорсткість опалубки мають бути достатні для забезпечення по­стійних розмірів і форми від впливу навантажень, які виникають у процесі виконання робіт; прогинання зібраної опалубки і формоутворю­вальних елементів не повинне перевищувати 1/400 прогону для верти­кальних поверхонь монолітних конструкцій і 1/500 — для перекриттів; конструкція опалубки має забезпечувати мінімальні витрати на її вла­штування, незначну трудомісткість виконання робіт.

Як правило, раціонально застосовувати уніфіковані конструкції опа­лубки з максимальною кількістю серійно виготовлених деталей і взає­мозамінних елементів. Опалубку потрібно виготовляти централізовано і постачати п стані, придатному до збирання та експлуатації без додат­кового дороблення і виправлення. Конструкція опалубки має давати змогу виконувати укрупнення з наступним монтажем панелями чи бло­ками. Така опалубка має забезпечувати багатократність її використан­ня — необхідну оборотність, яка залежно від виду опалубки і матеріалу може бути від 20 до 400.

Навантаження на опалубку. На встановлену вертикальноопа­лубку діють тиск бетонної суміші та динамічні сили від її скидання і вібрування. Крім того, при визначенні стійкості опалубки значних роз­мірів ураховують вітрові навантаження, а при застосуванні зовнішніх вібраторів — додаткові навантаження в місцях кріплення їх.

Боковий тиск бетонної суміші залежить від її властивостей (щільності, рухливості, терміну тужавлення тощо), прийнятої технології бетону­вання (товщини шарів укладання, режиму вібрації, тиску нагнітання чи режиму завантажування опалубки, сил тертя укладеної бетонної суміші з опалубкою, температурних умов навколишнього середовища). Тиск розподіляється в межах активного шару бетонної суміші. Приблизно на глибині, що дорівнює ²/₃ висоти цього шару, тиск максимальний ( p_max ), а в нижній частині тиск становить звичайно 0,4...0,5 р_max.

Максимальний боковий тиск бетонної суміші при ущільненні внут­рішніми вібраторами:

При ущільненні бетонної суміші зовнішніми вібраторами:

де у — густина бетонної суміші, кг/м³; h — висота укладеного шару бетон­ної суміші, який передає тиск на опалубку, м; R — радіус дії вібраторів, м; v — швидкість бетонування, м/год; k₁ — коефіцієнт, що враховує рухли­вість бетонної суміші: k₁ = 0,8 — для сумішей рухливістю 0...2 см, k₁= 1,0 — рухливістю 4...6 см, k₁= 1,2 — рухливістю 8...12 см; k₂ — коефіцієнт, що залежить від температури укладеної бетонної суміші: k₂ = 1,15 — для сумішей з температурою 5...7 °С; k₂= 1,0 —з температурою 12...17 °С; k₂= 0,85 —з температурою 28...32 °С.

Розподіл тиску бетонної суміші на опалубку може бути також прий­нятим за аналогією з розподілом гідростатичного тиску, але з деяким перевищенням. Результуюча сила бокового тиску при цьому

Додаткові навантаження від опускання бетонної суміші і вібрування беруть рівними 4 кПа, а від вивантажування суміші з баддів місткістю більше ніж 0,8 м³ — 6 кПа.

При розрахунках горизонтальної опалубки враховують такі верти­кальні навантаження, як власна вага опалубки, підтримувальних елемен­тів, арматури та укладеної бетонної суміші; навантаження від людей та

транспортних засобів —2,5 кПа; динамічну дію вібрування — до 2 кПа, зосереджені навантаження від робітника — 1,3 кН та транспортних засобів — до 2,5 кН.

При визначенні розрахункових навантажень враховують коефіцієн­ти від перевантаження: 1,1 — для власної ваги опалубки і риштувань; 1,2 — ваги бетону, арматури та вітрового навантаження; 1,3 — для інших видів навантажень.

Розрахунки опалубки виконують на міцність і прогинання.

Види опалубки. Опалубку розрізняють за такими ознаками: за кіль­кістю циклів використання — опалубка неінвентарна (використовують тільки один раз) та інвентарна (багатооборотна); за матеріалами, що використовують, — з дерева, металу, синтетичних матеріалів, матеріа­лів на основі цементних в’яжучих та комбінована; за конструктивними особливостями — індивідуальна, незнімна, розбірно-переставна, підйом­но-переставна, об’ємно-переставна, блокова, ковзна, котюча, пневматич­на, механізований опалубний агрегат.

Індивідуальну опалубкузастосовують для зведення конструк­цій складних неповторних форм. її проектують для кожної конструк­ції окремо; часом проект опалубки не менш складний, ніж проект самої конструкції. Проте, незважаючи на індивідуальність конструкції опа­лубки, в ній мають бути максимально застосовані елементи інвентарної опалубки (щити, кріплення тощо) і передбачено наступне використання матеріалів опалубки.

Незнімна опалубкаскладається з формоутворювальних елемен­тів (плит, шкаралуп, блоків), кріплень та підтримувальних елементів. Після бетонування формоутворювальні елементи з монолітної конс­трукції не знімають, і вони утворюють з нею єдине ціле. Кріплення та підтримувальні елементи залежно від конструктивних рішень можуть бути знімні чи незнімні. Залежно від матеріалу формоутворювальних елементів незнімні опалубки поділяють на залізобетонні, армоцементні, фібробетонні, склоцементні, азбестоцементні, металеві та синтетичні. За функціональним призначенням розрізняють опалубку, яку застосовують тільки як формоутворювальний засіб, опалубку-облицювання (захисну або декоративну), опалубку-гідроізоляцію та опалубку-теплоізоляцію. Незнімну опалубку використовують у разі зведення монолітних конст­рукцій у важкодоступних місцях і стиснених умовах та в інших випад­ках при економічній доцільності.

Розбірно-переставна опалубкаскладається з окремих щитів, підтримувальних елементів та кріплень. На висоті опалубні щити під­тримують риштування з інвентарних стояків та прогонів. Розрізняють Два основних види розбірно-переставної опалубки — дрібно- та великощитову (рис. VIII.4).

Дрібнощитова опалубка має елементи масою до 50 кг, що дає змогу встановлювати їх вручну. Основним елементом великощитової опалуб­ки є великорозмірна панель, суцільна чи зібрана з дрібних щитів, пло щею від 2 до 40 м², яку встановлюють за допомогою крана. Таку опа­лубку застосовують під час зведення різноманітних конструкцій в про­мисловому, цивільному, транспортному та інших видах будівництва.

Блокова опалубка (рис. VIII.5, а, б) — це опалубна форма, яку монтують та демонтують у цілому вигляді за допомогою крана. Засто­совують для бетонування однотипних конструкцій (фундаментів, ко­лон, балок тощо) та конструкцій чи будівель, які мають однакові повто­рювані структурні форми (ребристі плити, житлові будинки).

Для бетонування фундаментів під колони використовують блок- форми: нерознімні індивідуальні для невеликих за об’ємом фундаментів (4...8 м³, до 2 заввишки), рознімні для фундаментів більших розмірів (до 12 м³, б м завширшки). Застосування такої' опалубки ефективне, якщо є більш як ЗО однотипних конструкцій однакових розмірів.

При різнотипних фундаментах раціонально використовувати уні­версальні блок-форми з набору уніфікованих великорозмірних елементів, які монтують та з’єднують у різних сполученнях.

Блокові опалубки для бетонування колон, балок чи стін будівель складаються з модульних щитів та уніфікованих з’єднувальних елемен­тів. Переобладнують опалубки на інші розміри зміною набору щитів і відстані між з’єднувальними елементами.

Рис. VIII.4. – розбірно-переставна опалубка.

а – Уніфікована дрібнощитова опалубка; б – великощитова опалубка стін; 1 – дрібні щити; 2 – отвори в каркасі для кріплення щитів; 3 – кутовий щит; 4, 14 – ребро; 5, 13 – опалубка; 6, 23 – схватки; 7 – кутовий блокувальний підкіс; 11 – навісні риштування; 12 – елементи кріплення; 15 – стяжка; 16 – консольні риштування; 18 – механічний домкрат; 19 – анкер; 20 – підкіс-розчалка; 21 – в’язі жорсткості; 22 – позпірка; 24 – маякова дошка.

Об’ємно-переставні опалубки, що застосовують для зведення монолітних багатоповерхових будівель, розподіляють на такі, які демон­тують у горизонтальному чи вертикальному напрямі.

Об’ємно-переставну опалубку, що витягується горизонтально (рис. VIII.5, в),застосовують при зведенні монолітних багатоповерхо­вих будівель з несівішми поперечними стінами. Це П-подібна металева конструкція з опалубними елементами перекриття та бокових стін. Використання її зумовлює одночасне бетонування поперечних несівних стін та перекриття. Після бетонування блоки опалубки демонтують з використанням спеціальних пристосувань у прорізи зовнішніх стін або в прорізи у перекритті і переставляють на наступний поверх.

Об’ємно-переставну опалубку, що демонтується у вертикальному напрямі, застосовують у процесі зведення монолітних будівель змінної конструктивної схеми (з поперечними та поздовжніми несівними стінами). Використання цієї опалубки дає змогу сумістити виготовлення зовнішніх і внутрішніх монолітних стін.

Підйомно-переставну опалубку (рис. VIII.6, а) застосовують для поярусного бетонування висотних споруд із змінними та постійними поперечними розмірами по висоті (димарів, градирень тощо). Опалуб­ка для бетонування споруд конічної форми складається з трапецієподіб­них щитів, які утворюють зовнішню та внутрішні оболонки. Оболонки прикріплюють до системи фіксувальних та напрямних конструкцій, яка підвішується до підйомного механізму, встановленого в центрі будівлі. Бетонування споруди виконують поярусно. Після досягнення бетоном потрібної міцності опалубку переставляють на наступний ярус, регулю­ючи її при цьому в радіальному напрямку.

Ковзна опалубка (рис. VIII.б, г, д) відрізняється від інших тим, що при переміщенні по висоті вона не відділяється від конструкції, яку бетонують, а ковзає по її поверхні за допомогою підйомних пристроїв. Таку опалубку застосовують для бетонування висотних будинків і спо­руд з незмінною за висотою формою плану (ядра жорсткості будівель, силосні башти, елеватори, багатоповерхові будівлі тощо).

Ковзна опалубка складається з опалубних щитів, підвішених до П-по- дібних домкратних рам, домкратів, робочого майданчика та підвісних риштувань. Опалубні щити звичайно 1,1... 1,2 м заввишки, виготовлені з металу, встановлюють по зовнішньому і внутрішньому контурах споруди, яку бетонують. Для зменшення зусиль тертя при підйомі опалубки щитам надають конусноеті від Ч₅₀₀ до Ч₂₀₀ висоти щита розширенням донизу, що зменшує можливість обривання бетону. При зведенні споруди опалубку піднімають за допомогою домкратів, які спираються на домкратні стрижні. Домкратні стрижні — основні несівні елементи опалубки, їх виготовляють із сталі діаметром 25...32 мм і розміщують вертикально в каналах стіни конструкції, що бетонується, на відстані 1,5...2 м один від одного. Під час піднімання забетонованої конструкції домкратні стрижні нарощують. Швидкість бетонування в ковзній опалубці становить до 3 м на добу, а виробіток на одного робітника в день — 1    1,2 м³ бетону.

Котюча опалубка (рис. VIII.б, б, в) — це опалубна форма з механічним пристроєм відривання, опускання чи стулювання, встанов­лена на візках, що переміщуються по колії. Цю опалубку застосовують для бетонування відносно довгих лінійних споруд постійного перерізу по довжині (тунелів, траншейних складів, протяжних стінових конс­трукцій). Бетонування конструкцій у котючій опалубці виконують ділян­ками. Після закінчення бетонування на ділянці опалубку переводять у транспортне положення і переміщують на суміжну ділянку.

Пневматичну (надувну) опалубку (рис. VIII.б, є) застосову­ють в основному для бетонування купольних та склепінчастих покриттів із залізобетонних оболонок ЗО... 100 мм завтовшки. Пневматичну опа­лубку встановлюють так. Виготовлену з синтетичної або прогумованої тканини чи армованої гуми оболонку закріплюють до фундаменту спо­руди. В оболонку нагнітають повітря, і вона набирає потрібної форми.

Бетонування виконують залежно від методу влаштування конструкцій як після, так і до піднімання опалубки. В останньому випадку бетонну суміш укладають на розстелену горизонтально оболонку опалубки, після чого в останню нагнітають повітря, створюючи потрібну форму конст­рукції. При досягненні бетоном потрібної міцності повітря з оболонки випускають, і опалубка відділяється від забетонованої конструкції.

Механізовані опалубні агрегати — це системи, які забезпечу­ють механізацію та автоматизацію всього робочого циклу використання опалубки, включаючи її встановлення на ділянці бетонування, переведення в робоче положення, розпалублення і переміщення на чергову ділянку. Такі агрегати застосовують при зведенні висотних оболонок із змінними геометричними розмірами за висотою (градирень), лінійних конструкцій та споруд значної довжини (тунелів, колекторів, стін). Використання ме­ханізованих опалубних агрегатів забезпечує високі темпи виконання ро­біт та виробітку (економічно доцільно лише при значних обсягах робіт).

Опалубки будь-якого виду, оснащені нагрівальними елементами та пристроєм контролю і регулювання температурного режиму, називають термоактивними і застосовують для обігрівання бетону в зимових умо­вах чи для прискорення його твердіння.

Виготовлення опалубки з різних матеріалів. Дерев’яну опалубку виготовляють з пиломатеріалів вологістю до 15 % (палуба опалубних щитів, форм) і до 25 % (інші елементи), водостійкої фанери та деревних плит (ДСП, ДВП). Ці матеріали відносно недефіцитні, легко піддаються обробці, що дає змогу робити різноманітні й складні опалубні форми. Щити з пиломатеріалів та з палубою із ДСП і ДВП можна використовувати до 10 разів. Використання для палуби водостійкої фанери дає змогу знизити її масу та збільшити оборотність до 20 разів.

Металеву опалубку виготовляють з прокатних та гнутих ефек­тивних профілів з палубою із металевого листа 2...З мм завтовшки.

Оборотність опалубки може досягти 100...300 разів. Застосування алю­мінію дає змогу знизити масу опалубки, але потребує спеціального за­хисту від корозії під впливом дії цементного молока на алюміній. Для незнімної опалубки використовують металеві сітки, а в разі потреби суцільно металеві форми.

Синтетичну опалубкувиготовляють із склопластику, текстолі­ту, гетинаксу та інших синтетичних матеріалів, які досить міцні й легкі. Синтетичні матеріали мають малу адгезію до бетону, що дає змогу здо­бувати якісні поверхні монолітної конструкції. Оборотність опалубки із синтетичних матеріалів досягає 20... 100 разів, однак цілком синте­тичні опалубки поки що менш ефективні у зв’язку з високою вартістю і дефіцитністю матеріалів. Склопластик відрізняється високою адгезією до бетону, обростає цементною кіркою, яку важко обчищати. Ефектив­ним є використання синтетичних матеріалів, які мають малу адгезію до бетону, для покриття палуби. Листові пластики та інші синтетичні ма­теріали використовують також для незнімної опалубки, враховуючи їх високі ізоляційні та декоративні якості.

Синтетичні повітронепроникні та прогумовані тканини використо­вують для створення пневматичної опалубки, форма та жорсткість якої досягаються тиском повітря, яким її наповнюють. Оборотність таких опалубок — до 50 разів.

Опалубки з матеріалів на основі цементних в'яжучихви­готовляють із залізобетону, армоцементу, склоцементу, фібробетону, азбестоцементу. Такі опалубки застосовують як незнімні. Опалубки із залізобетону, фібробетону, армоцементу мають високе суміщення з ма­теріалом монолітної конструкції, що дає змогу вважати їх як єдине ціле з монолітною конструкцією при розрахунках її на міцність. Крім того, армоцемент характеризується високою міцністю та водонепроникністю. Склоцемент має високі ізоляційні якості.

Комбінована опалубкаскладається з конструкцій, виконаних з різних матеріалів, що забезпечує найбільшу ефективність їх. Останнім часом широко використовують комбіновані опалубки, в яких елементи каркаса, підтримувальні конструкції та кріплення виготовлені із сталі, а палуба і опалубні щити — з водостійкої фанери чи синтетичних матеріалів. Така опалубка, зберігаючи основні позитивні якості метале­вої (високу оборотність, велику жаростійкість, стійкість до місцевих навантажень), має ще й значні переваги — вона дешевша і легша.

Для поліпшення фізико-механічних якостей фанери її покривають (методом гарячого тиснення) плівкою на основі синтетичної смоли. Це покриття збільшує зносостійкість фанери, різко зменшує адгезію опа­лубки до бетону, паро- і водонепроникність. Таку фанеру не рекомен­дується використовувати лише в тих випадках, коли поверхня забето­нованої конструкції підлягає подальшому опорядженню — синтетична плівка сприяє створенню склоподібної поверхні бетону, що ускладнює нанесення опоряджувальних шарів.

Вибирають опалубку з урахуванням її відповідності конструкціям, що зводяться, й економічної ефективності. При цьому пріоритет відда­ють технологічним чинникам, тому що вони визначають можливість застосування опалубки й умови забезпечення якості конструкції. Від технологічної відповідності опалубки споруджуваним конструкціям залежить також швидкість бетонування, що значно впливає і на еконо­мічну ефективність використання опалубки.

Отже, на першому етапі вибору опалубки визначають її позитивні технологічні якості, до яких належать можливість зведення конструкцій із застосуванням даної опалубки, ступінь її універсальності, забезпечення якості лицьової поверхні, швидкість улаштування та розбирання.

Із числа технологічно можливих варіантів опалубки вибирають най­більш економічний за показниками витрат, які віднесені до одного обо­роту опалубки.

Вартість опалубних робіт

де С_с — вартість експлуатації опалубки, що включає заробіток робітників, які монтують і демонтують опалубку, вартість змащування опалубки та вартість її виготовлення, грн; а — частка вартості ремонту в загальній вартості виготовлення опалубки, %; п - нормативна чи фактична (для підрахунку фактичних витрат) оборотність опалубки; С_д — вартість улаштування та розбирання добірних елементів, грн; С_в — вартість матері­алів, які можна застосовувати після повного використання опалубки, грн.

Трудомісткість опалубних робіт  

де Т_м — трудомісткість монтажу та демонтажу опалубки, включаючи змащування поверхні щитів, люд.-зм.; Т_в — трудомісткість виготов­лення опалубки, люд.-зм.; Т_р — частка трудомісткості ремонту в за­гальній трудомісткості виготовлення опалубки, люд.-зм.; Т_д — тру­домісткість улаштування і розбирання добірних елементів, люд.-зм.

Витрати матеріалів на один оборот опалубки

де М_в — витрати матеріалів на виготовлення опалубки, кг; М_р — частка витрат матеріалів на ремонт у загальних витратах матеріалів на виго­товлення опалубки, %.

Найефективнішим при зведенні комплексу різноманітних монолітних конструкцій є диференційне застосування опалубки найбільш раціональ­них видів для різних монолітних конструкцій.

Площа комплекту опалубки, м², для виготовлення монолітних конст­рукцій певного об’єму визначається за формулами:

де І_о — інтенсивність опалубних робіт, м²/добу; tⁿ - період оборот­ності опалубки, діб; k_р — коефіцієнт, що враховує резерв опалуб­ки для її відновлення;  — максимальна площа поверхні конструк­ції, що підлягає одночасному опалубленню, м².

Інтенсивність опалубних робіт

де S_о — загальна площа опалубки для споруджування монолітних конст­рукцій, м²;  — коефіцієнт, що враховує перепуски опалубки;  — коефі­цієнт, що враховує добірні ділянки; Т — термін виконання робіт, діб.

Технологія робіт. Опалубні роботи виконують згідно з вимогами будівельних норм і правил та технологічних карт, що входять до складу проекту виконання робіт на зведення монолітних конструкцій.

Технологічні карти на виконання опалубних робіт вміщують: схеми організації опалубних робіт, пов’язані з іншими паралельно виконуваними видами робіт; маркірувальні креслення опалубки та робочі креслення кон­струкцій підтримувальних риштувань; специфікацію елементів опалубки та риштувань; послідовність установлення і розбирання елементів опалуб­ки; виконання окремих операцій монтажу підтримувальних і несівних еле­ментів опалубки; калькуляцію витрат матеріалів і праці; технологічні роз­рахунки термінів і графік виконання робіт; правила з техніки безпеки.

Схема організації робіт має передбачати виконання опалубних робіт на захватках, напрям руху комплектів опалубки, ланок та бригад, місця складання опалубки, майданчики для укрупнення опалубки в панелі чи блоки.

На маркірувальному кресленні схематично показують опалублену поверхню конструкції з елементами опалубки, позначеними номерами- марками, місця встановлення добірних елементів, їхній матеріал та за­гальний об’єм.

Опалубні роботи виконують спеціалізованими ланками, організовани­ми на основі операційно-розчленованого принципу. Кількісний склад ланок і бригад визначають за обсягами робіт та термінами виконання їх.

Перед установленням опалубки розмічають осі конструкцій — на­носять фарбою позначки на її основу та нижню частину щитів. При влаштуванні фундаментів осі позначають на попередньо забитих по контуру підошви фундаменту дерев’яних кілках.

На майданчиках укрупнення збирають панелі, форми чи арматурно- опалубні блоки, в яких разом з опалубкою встановлюють та закріплюють арматуру монолітної конструкції. Елементи багаторазово застосовува­ної опалубки слід обчистити від залишків бетонної суміші; поверхню треба змастити спеціальними мастилами, які забезпечують зниження чи повну відсутність зчеплення бетону з опалубкою і тим самим полегшують наступне розпалублення конструкції.

За принципом дії такі мастила поділяють на плівкоутворювальні мастила, уповільнювачі тужавлення і комбіновані.

При застосуванні плівкоутворювальних мастил на формувальних поверхнях опалубки утворюється тонка мінеральна плівка, що запо­бігає прилітанню бетону до опалубки. До складу такого мастила вхо­дять петролатум (0,3...0,5 ваг. ч.), вапно-кипілка (1 ваг. ч.), вода (2...2,5 ваг. ч.) та рідке скло (0,4...0,45 ваг. ч.).

Гідрофобізуючі мастила (солідольне, петролатумно-гасове, масляне на основі відпрацьованих машинних масел, емульсій) при нанесенні на опалубку утворюють гідрофобну, тобто незмочувану, плівку. Ці масти­ла мають найбільше поширення.

Мастила — уповільнювачі тужавлення — забезпечують низьку міц­ність шару бетону, що прилягає до опалубки. При розпалубленні відри­вання опалубки частково проходить по контактній зоні, частково по слабкому шару бетону. Надалі поверхневі шари бетону набирають проектної міцності, якість бетону не знижується.

Найбільш ефективними є комбіновані мастила, до складу яких вхо­дять гідрофобізуючі речовини, уповільнювачі тужавлення та пластифіка­тори, що знижують поверхневу пористість і поліпшують якість бетону.

Установлюють опалубку в проектне положення так, щоб осі, нанесені на основі й опалубці, збіглися. Надалі відтяжками забезпечують верти­кальність, потім закріплюють форму. На внутрішній поверхні опалубки наносять позначки рівня бетонування.

Установлена опалубка до початку бетонування має бути прийнята майстром. При цьому перевіряють: відповідність геометричних розмі­рів і позначок рівня проектним; правильність її положення відносно осей конструкції; цільність стиків і сполучень елементів опалубки; пра­вильність установлення риштувань, підтри му вальних елементів, елементів кріплення. Відхилення розмірів установленої опалубки не повинно перевищувати нормативні та проектні.

Під час бетонування за опалубкою безперервно наглядають і вияв­лені недопустимі деформації відразу виправляють.

Конструктивні особливості застосування розбірно-переставної опалубки. Останнім часом у будівництві широко застосовують дріб- нощитову уніфіковану опалубку, до складу якої входять інвентар­ні щити різних типорозмірів з інвентарними кріпленнями і підтримуваль- ними елементами. Така опалубка відрізняється багатофункціональністю та взаємозамінністю елементів; розміри щитів мають модулі 300 і 100 мм (див. рис. VIII. 4, а), що дає змогу збирати опалубні форми конструкцій різних конфігурацій і розмірів. Уніфіковані опалубки виготовляють із сталі чи комбінованими — із сталевих елементів каркаса і кріплень та палубою із водостійкої фанери, що забезпечує багаторазове використан­ня їх.

Конструкції дрібнощитової уніфікованої опалубки дають змогу укруп­нювати її у великорозмірні панелі чи блоки, що забезпечує зменшення трудомісткості і підвищення ефективності опалубних робіт при мож­ливості багаторазового застосування їх (див. рис. VIII. 5, б).

Укрупнені панелі забезпечуються підкосами з опорними гвинтовими домкратами, що полегшує установлення їх у вертикальне положення, а також підмостками для розташування робітників під час виконання арматурних і бетонних робіт. Для збирання блоків опалубки, які не розбирають при переставленні, застосовують кутові блокувальні еле­менти.

У процесі влаштування опалубних вертикальних конструкцій знач­ної висоти робочі риштування виконують із схваток, що закріплюють до панелей опалубки. Це риштування одночасно забезпечує просторову жорсткість і стійкість усієї конструкції опалубки. При влаштуванні опалубки прольотних конструкцій для встановлення риштувань засто­совують інвентарні розсувні ригелі та інвентарні розсувні, телескопічні стояки, а інколи дерев’яні (рис. VIII. 7, а, б, в). Розсувні ригелі дають змогу влаштовувати потрібний будівельний підйом опалубки прольот­них конструкцій. Для розкружалення опалубки (опускання стояків) застосовують гвинтові домкрати чи гайки з гвинтовою різьбою на зовнішній поверхні сталевих телескопічних стояків (рис. VIII. 7, а, г).

Великорозмірні опалубні панелі збирають на спланованих і ущільнених ґрунтових майданчиках чи на спеціальних стендах.

При застосуванні опалубки із сталевими чи комбінованими щитами панелі збирають так. На майданчику чи стенді розкладають щити згід­но із схемою панелі лицьовою поверхнею вниз, суміщають їх, вивіряють розміри панелі і кути, після чого з’єднують між собою інвентарними кріпленнями (пружинними скобами, пружинними гаками тощо). На щити укладають схватки і з’єднують з ними натяжними гаками чи гвин­тами. У разі потреби зверху укладають ще поперечні в’язі чи схватки, з’єднуючи їх між собою гвинтами. До верхнього ярусу схваток закріп­люють інвентарні монтажні петлі.

Перед монтажем великорозмірної опалубної панелі на ній закріп­люють навісні підмостки і встановлюють інвентарні підкоси з регулю­вальними гвинтами.

Панелі опалубки монтують за допомогою легкого мобільного крана. Панель установлюють в проектне положення, вивіряють і з навісних драбин виконують монтажне кріплення. Після завершення монтажно­го кріплення з панелі знімають стропи, а монтажний кран застосовують для встановлення наступної панелі. Надалі з переносних чи навісних драбин установлюють усі робочі кріплення. Демонтують панелі у зво­ротному порядку.

Опалубні блоки з уніфікованої дрібнощитової опалубки збирають із окремих щитів, які спочатку об’єднують в короби замкненого конту­ру за допомогою монтажних кутових елементів. Після закріплення щитів у короби на них навішують схватки, які з’єднують між собою «мли­ном», тобто з виходом їх за межі короба з одного боку кожної грані.

В разі потреби аналогічно виконують збирання короба наступного ярусу. Надалі короби ставлять один на один і з’єднують щити в місцях стику. Комплектуючи блоки значних поперечних розмірів та висоти, встанов­люють також вертикальні схватки.

Блокову опалубку демонтують окремими панелями (площею 2...4 м²) за допомогою крана чи вручну окремими щитами. При незначному по­перечному перерізі блоків можливий демонтаж їх поярусно (блоками) з незамкненим контуром.

Армоопалубні блоки збирають із попередньо зібраних опалуб­них панелей, розміри яких відповідають розмірам граней залізобетон­ної конструкції.

На одну з панелей установлюють арматурний каркас і з’єднують його з панеллю напівінвентарними кріпленнями. Потім на каркасі за­кріплюють інші панелі. Одна з одною панелі не скріплюють. Перед монтажем на блок навішують драбину та підмостки для бетонників.

Демонтаж опалубки виконують окремими панелями.

Опалубку стрічкових фундаментівпрямокутного перерізу зби­рають так. Спочатку з обох боків фундаменту встановлюють маякові шити з кроком 3...4 м, кратним розміру щитів. Щити закріплюють тимчасовими підкосами та розпірками. На маякові щити навішують схватки і встанов­люють інвентарні монтажні підкоси з гвинтовими домкратами. Між мая­ковими щитами до схваток закріплюють інші щити і з’єднують їх між собою. Через 2...З м установлюють стяжки і тимчасові розпірки, після чого опалубки рихтують, вивіряють відносно осей фундаменту та закріплюють.

Опалубку східчастих стрічкових фундаментівможна ви­конувати окремими блоками нижньої та стінчастої частини з їхнім роз­дільним почерговим чи безперервним бетонуванням на всю висоту. За першою схемою опалубку збирають окремо для кожного блока бетону­вання за розглянутою схемою. При цьому опалубку наступного блока збирають на затверділому бетоні попереднього блока. Якщо опалубку влаштовують одночасно на всю висоту, то для встановлення опалубки вищого блока на щити опалубки нижчого через 3...4 м укладають по­перечні балки (наприклад, залізобетонні перемички), на які встановлюють нижні схватки опалубки наступного блока. До схваток закріплюють щити опалубки і з’єднують їх. Через 3...4 м улаштовують тимчасові розпірки і стяжками закріплюють протилежні стіни опалубки. Для забезпечення стійкості застосовують підкоси та розтяжки.

Опалубку стін(див. рис. VIII.З, ж) починають збирати з уста­новлення з двох боків стін маякових стояків з розкріплюванням їх тимчасовими підкосами та стяжками. При висоті стін більше ніж 3 м одночасно з маяковими стояками з одного боку встановлюють ришту­вання. До маякових стояків гвинтами закріплюють схватки, а до них щити. У процесі встановлення щитів протилежні сторони опалубки з’єднують інвентарними стяжками, які пропускають через пластикові труби чи бетонні вкладиші-розпірки з отвором.

При демонтажі опалубки стін послідовно розбирають (зверху вниз) підкоси і маякові стояки, робочі кріплення і схватки, щити, опалубки. Останніми розбирають риштування.

Влаштування опалубки каркасних конструкційпочинають зі збирання опалубки колон (див. рис. VIII.З, б, е). За допомогою монтажних кутових елементів із щитів збирають Г-подібні блоки, які надалі об’єднують в короби. Для сприймання тиску бетонної суміші і досягнення щільності з’єднань щитів короб стискають хомутами. Для вивіряння вертикального положення опалубки колони застосовують дерев’яні клини, на які встановлюють зібраний короб та розтяжки. При висоті колони більше ніж 3 м, густому армуванні чи невеликому попе­речному перерізі з одного боку щити опалубки встановлюють поярус­но, через 2 м, після бетонування попереднього ярусу.

Збирання опалубки балок та ригелів (див. рис. VIII.З, в, г, д, е) починають з установлення телескопічних стояків з оголовками, що дають змогу закріпити балкові струбцини. Залежно від перерізу виготовле­них монолітних конструкцій струбцини можуть спиратися на один чи два стояки. Крім того, для збільшення несівної здатності стояки можна об’єднати за допомогою спеціальних струбцин в дво-, три- чи чотири- стоякові опори. На струбцини обпирають безпосередньо щити дна (при незначних перерізах ригелів — до 300 х 100 мм) чи схватки (балки), по яких укладають щити дна. Бокові щити опалубки встановлюють на схватки чи безпосередньо на щити дна. В останньому випадку між боковими щитами слід улаштовувати допоміжні тимчасові розпірки. Бокові щити утримуються кронштейнами балкових струбцин. До за­кріплення їх виконують вивіряння положення опалубки та будівельно­го прогину, який беруть не менше ніж 3 мм на 1 м довжини ригеля.

Збирання опалубки плит перекриття, які обпираються на стіни чи збірні залізобетонні балки, починають з вивіряння позначок рівня на опорних гніздах стін чи балок, що попередньо влаштовуються для обпирання інвентарних розсувних підтримувальних ригелів. У разі потреби опори вирівнюють за допомогою твердих підкладок чи підли­вання цементно-піщаного розчину. Після цього з розрахунковим кро­ком від 300 до 900 мм установлюють розсувні ригелі. На них уклада­ють щити опалубки. Обов’язковою умовою є обпирання щитів не менш як на три ригелі. Необхідний будівельний прогин досягають гвинтовою затяжкою і підкладанням спеціальних сталевих пластин 1...4 мм зав­товшки. Опорні гнізда закривають кришками з картону, фанери чи листової сталі, щоб запобігти попаданню в них бетону.

Розбирання опалубки починають з демонтажу одного із середніх ригелів, на якому щити стикуються із попередньо влаштованим проміж­ком 10... 15 мм, закладеним клоччям і перекритим тонкою фанерою чи смугою листової сталі. Суміжний ригель послаблюють, відводять від щитів у центрі на 5...8 см, але не виводять з опорних гнізд. Дещо менше відводять третій ригель, після чого починають демонтаж щитів.

Опалубку ребристих перекриттів починають збирати з опалубки балок по наведеній технології. Далі встановлюють розсувні ригелі, об­пираючи їх кінцями на ребра бокових щитів балок. На ригелях укла­дають щити опалубки плити. В місцях примикання щитів плити і балок укладають дерев’яний брусок, що запобігає защемленню щитів бетоном.

Розпалублення ребрисїих перекриттів починають з послаблення гвин­тових зажимів кронштейнів балкових струбцин. Після цього опускають на 2...З см телескопічні стояки, демонтують, як описано вище, один із середніх розсувних ригелів та виконують демонтаж щитів і інших риге­лів опалубки плити. Розбирання опалубки балок починають з демонта­жу бокових щитів, після чого одночасно демонтують стояки і щити дна.

Конструктивні особливості і застосування нєзнімної опалубки. Найбільш поширена в практиці сучасного будівництва незнімна опалубка

із залізобетону. її застосовують при будівництві енергетичних, гідротех­нічних, транспортних і промислових об’єктів, а також житлових будин­ків Залізобетонні опалубні елементи виготовляють різної форми — плоскі, ребристі, профільні, криволінійні та складної конфігурації (рис. VIII.8, а, б, е, ж, з, і). При влаштуванні масивних фундаментів застосовують також як незнімну опалубку уніфіковані дірчасті бетонні блоки (рис. VIII.8, ї).

Декоративну залізобетонну опалубку-облицювання виготовляють на основі білого чи кольорового цементу. При цьому особливу увагу приді­ляють якості лицьової поверхні плит, точності їхнього виготовлення і монтажу. Захисна опалубка-облицювання після зведення монолітної конструкції захищає її від впливу зовнішнього середовища. У цьому випадку залізобетонну опалубку виготовляють із спеціальних цементів, а опалубку-гідроізоляцію — з водонепроникного бетону. Плити опалубки-теплоізоляції виготовляють із керамзитобетону з фактурним шаром із цементного розчину. Таку опалубку використовують при зве­денні багатоповерхових монолітних житлових будинків.

Опалубні елементи з армоцементу виготовляють плоскі та профіль­ні 25, ЗО, 35 мм завтовшки (рис. VIII.8, г, д). Армоцементна опалубка проста у виготовленні, не потребує дефіцитних та дорогих матеріалів. Невелика маса плит полегшує транспортування і монтаж їх, а підвищені тріщиностійкість і водонепроникність дають змогу використовувати їх як гідроізоляцію. Армоцементні плити, виготовлені на основі білого чи кольорового цементу, використовують як декоративну опалубку-обли­цювання при зведенні житлових та цивільних будівель. Незнімну армо­цементну опалубку застосовують у промисловому та цивільному будів­ництві при спорудженні фундаментів, стін, підвалів, тунелів. Профільні армоцементні плити використовують у разі зведення великих колон, стовпів, пілястрів, балок, прогонів, ребристих перекриттів кесонного типу. Важливими позитивними якостями такої опалубки є економічність і невелика трудомісткість при виготовленні та монтажі.

Фібробетонну незнімну опалубку використовують у промисловому, цивільному та енергетичному будівництві. Такі опалубні елементи мають вигляд плоских чи профільних плит 20...ЗО мм завтовшки; їх виготов­ляють із високоміцного малозернистого бетону, дисперсно армованого короткими (10...20 мм) металевими елементами (обрізом сталевих ка­натів, металевою стружкою), що дає змогу зекономити сталевий прокат, арматуру, сітку. Невелика маса плит полегшує їхнє транспортування і монтаж.

Склоцементні опалубні плити виготовляють 12...20 мм завтовшки із цементного розчину, дисперсно армованого рубаним скловолокном. Високі ізоляційні якості склоцементу дають змогу використовувати таку опалубку як опалубку-ізоляцію при зведенні підземних споруд, у тому числі в агресивному середовищі. Опалубку-облицювання виготовляють на основі білого чи кольорового цементу з гладкою чн рельєфною лицьо­вою поверхнею. Такою опалубкою опоряджують фасади та інтер’єри житлових та цивільних будівель. Склоцементна опалубка економічна, легка,- її можна механічно обробляти (різанням, свердлінням тощо).

Металеву сітчасту опалубку виготовляють із сталевої тканої сітки з чарунками 5 х5 чи 8 х 8 мм із дроту діаметром 0,8... 1 мм і закріплю­ють до арматури оцупками та прогонами. Така опалубка характеризу­ється простотою та відносно невисокою трудомісткістю монтажу. її ви­користовують для опалублення вертикальних поверхонь, які не потре­бують високої якості, а також там, де ускладнене розпалублення (у робочих швах, вузьких каналах, штрабах).

При влаштуванні незнімної опалубки ефективно застосовувати армо- опалубні блоки, що мають дві плоскі опалубні плити і армокаркас між ними (рис. VIII.8, є). При збиранні опалубки армованих конструкцій плоскі залізобетонні та армоцементні опалубні плити, що мають з боку активної поверхні петлі-випуски, кріплять до армокаркаса конструкції скрутками чи тяжами (рис. VIII.8, к, н, о). Плити, що не мають випус­ків, кріплять за допомогою болтів (рис. VIII.8, п) чи тяжів, які пропус­кають через отвори в плиті і приварюють до армокаркаса. Місця встанов­лення скруток чи тяжів улаштовують у вузлах армокаркаса, що забез­печує більшу жорсткість і стійкість опалубної форми. При зведенні малоармованих чи неармованих монолітних конструкцій незнімну опа­лубку збирають за допомогою спеціального каркаса із збірних залізо­бетонних елементів, улаштовуваного всередині монолітної конструкції (рис. VIII.8, л), чи інвентарного багатократно застосовуваного каркаса з металу, який встановлюють зовні конструкції (рис. VIII.8, й).

Залежно від умов робіт шви між щитами ущільнюють обмазуванням, чеканенням, набризком чи іншими методами до чи після укладання

бетонної суміші. У деяких випадках, наприклад при влаштуванні конст­рукцій у сухих ґрунтах, достатньо ущільнення, що виникає під час бето нування внаслідок проникнення цементного розчину в порожнину шва Після бетонування та набрання бетоном потрібної міцності зрізують автогеном усі виступці на поверхні конструкції елементи кріплень.