ІХ.8. МОНТАЖ ЕЛЕМЕНТІВ ЗАЛІЗОБЕТОННИХ І МЕТАЛЕВИХ КОНСТРУКЦІЙ

Монтаж фундаментів. Перед монтажем фундаментів треба виконати підгоговчі роботи: розбивання і закріплення осей, підчищення дна котлова­ну і Перевірку його позначок. Осі фундаментів закріплюють на огорожі або на спеціальних бетонних кілках, які встановлюють за межами котло­вану. Для забезпечення точності монтажу осі переносять у котлован без­посередньо на місце установлення фундаментів і закріплюють там метале­вими штирями, скобами або кілками, які забивають у ґрунт (рис. IX. 14, а). Збірні залізобетонні фундаменти найчастіше монтують з транспортних засобів, рідше — з розкладанням біля місць установлення.

Стрічкові фундаменти складаються в основному з двох конст­руктивних елементів — блок-подушок трапецеїдальної або прямокутної форми і стінових блоків чи панелей, з яких споруджується стіна фун­даменту (рис. IX. 14, б). На піщаних ґрунтах фундаментні подушки кладуть безпосередньо на вирівняне дно, на інших ґрунтах попередньо влаштовують піщану або щебеневу підсипку 10 см завтовшки з добрим ущільненням.

Рис. IX. 14. Монтаж фундаментів:

а - перенесення розбивних осей (І—І, ІІ-II) з огорожі на дно котловану; 6 — монтаж стрічкового фундаменту з блоків; в - монтаж фундаментних блоків (штриховкою пока­зно маякові блоки, цифрами 1...107 - послідовність монтажу); г, д — монтаж фунда­ментів стаканного типу; е — фрагмент дійсних геодезичних позначок; 1 - огорожа; 2 -стрічки огорожі; 3 - висок; 4 - розбивні кілки або скоби; 5 — подушки-блоки; 6 —піщана основа; 7 — причалка; 8 — фундаментні блоки; 9 — риски на верхній поверхні Фундаменту; 10 - те саме, на бокових гранях; 11 — гусеничний кран; 12 — положення блоків фундаменту до підйому; 13 - блок фундаменту на проектній позначці; 14 – чотиривітковий строп

Монтаж стрічкових фундаментів починають з укладання маякових блоків по кутах будівлі і в місцях перетину стін; якщо протяжність стрічок фундаментів велика, маякові блоки встановлюють на відстані не більше ніж 20 м один від одного.

Для встановлення маякових блоків від точки перетину осей фунда­ментів у кутку будівлі по обидва зовнішні боки метром визначають положення зовнішніх граней кутового фундаментного блока, забивають у цих місцях два металевих штирі, натягують на них шнури, за якими кладуть усі проміжні блоки (рис. IX. 14, в).

Блоки піднімають за чотири петлі стропом, який складається з чоти­рьох віток. Стропи знімають, коли блок займе правильне положення в плані й по висоті. Верх маякових блоків перевіряють нівеліром, верх інших блоків — шнуром або візируванням по раніше встановлених блоках. Якщо блок укладений в плані або по висоті з відхиленням, що перевищує допустиме, його піднімають краном, відводять убік, вирівню­ють основу і знову укладають.

Після монтажу фундаментних блоків зрізають монтажні петлі, пере­віряють горизонтальність поверхні блоків і у разі потреби вирівнюють цементним розчином. Шви між подушками заповнюють піском і трам­бують, а у верхній частині зашпаровують шаром цементного розчину 4 см завтовшки.

Монтаж блоків і панелей фундаментних стінок виконують тими са­мими кранами, що і блок-подушок. їх зачеплюють двома стропами за монтажні петлі й встановлюють у проектне положення. Стики і шви між блоками заповнюють цементним розчином марки 400.

Монтаж окремо розташованих фундаментів стаканного типу під залізобетонні колони ведуть у такій послідовності: пере­носять виском на дно котловану положення осей, точно фіксуючи їх штирями або кілками, забитими в ґрунт (рис. IX. 14, г, д) перевіряють внутрішні розміри і правильність положення осьових рисок на нижньому рівні блока; фундаментний блок заводять краном на проектні осі, цент­рують по забитих кілках і опускають на місце установлення. При цьому риски на фундаменті мають збігатися з рисками на кілках або скобах. Положення фундаментів у плані перевіряють теодолітом, який встанов­люють над першим фундаментом у точці перетину поздовжньої і попе­речної осей будівлі, і наводять на риску останнього фундаменту в ряду, який контролюється. Потім послідовно перевіряють усі фундаменти ряду і позначають на них дійсне положення осей. Відповідність висот­них позначок фундаментів і дна стаканів перевіряють теодолітом віднос­но тимчасових реперів. Після цього усі вимірювання (дійсне положення осей, розміри між фундаментами, розміри стаканів і їхніх позначок) наносять на виконавчу геодезичну схему (рис. IX. 14, е).

Монтаж колон. При надходженні залізобетонних колон на буді­вельний майданчик треба перевірити відповідність розмірів їх проект­ним і точність положення закладних деталей. Колони одноповерхових промислових будівель монтують найчастіше цілком; довгі колони на спеціальному стенді укрупнюють.

Для підготовки колон під монтаж слід нанести з чотирьох боків зверху колони і на рівні верху фундаментів осьові риски. Якщо на колони будуть монтуватися підкранові балки, то з двох боків консолей або траверс колон, що складаються з двох віток, наносять риски осей балок.

Перед монтажем у разі потреби колони оснащують хомутами або струбцинами з розчалками, драбинами і монтажними столами, начеплю-ють монтажне обладнання. Подають колони під монтаж у певній послі­довності й монтують «з колес», в окремих випадках з розкладанням біля місць установлення.

Процес монтажу колон включає такі операції: стропування, підніман­ня, переміщення, орієнтування на місце встановлення, встановлення, ви­вірення, тимчасове і постійне закріплення.

Для піднімання колони без консолей масою до 10 т застосовують фрикційні захоплювачі, більш важких — штирові з дистанційним роз-стропуванням. Для стропування колон з консолями використовують рамкові захоплювачі, а для монтажу з транспортних засобів — балан­сирні траверси, які складаються з двох віток.

Для того щоб зменшити довжину стріли крана, що використовують для піднімання колон, її оснащують вилкуватим оголовком; це дає змо­гу використовувати більш легкі крани, а також обмежувати розгойду­вання колон у процесі установлення. При підніманні важких колон для кращого орієнтування на опору і попередження розгойдування рекомендується застосовувати жорсткі маніпулятори, які закріплюють біля основи стріли крана.

Піднімання колон можна здійснювати методом повороту або ков­зання. При підніманні поворотом башмак колони розташовують біля опори, захоплюють краном колону за верхню точку, повертають стрілу з одночасним вибиранням поліспаста і приводять колону у вертикаль­не положення. У разі піднімання ковзанням біля опори розташовують ту частину колони, за яку вона застропована. Кранівник, не рухаючи стрілу, вибирає поліспаст, і колона нижнім кінцем (башмаком), ковзаю­чи по напрямних, установлюється у вертикальне положення. Залежно від маси колони для ковзання башмака напрямні виконують у вигляді бруса чи рейки або встановлюють башмак на спеціальні візки, що руха­ються по колії. Після піднімання колони кран переміщує її до місця встановлення й опускає в стакан фундаменту. При цьому треба контро­лювати збіг осьових рисок у нижній частині колони з осьовими риска-ми, нанесеними на верхню поверхню фундаменту. До розстропування колони перевіряють вертикальність її установлення за допомогою двох теодолітів, розташованих на взаємно перпендикулярних осях. Верти­кальність забезпечено, якщо збіглося положення нижніх і верхніх ри-с°к на колоні з вертикальною візирною віссю теодоліта.

Позначки опорних підкладок підкранових балок, ферм і дна стакана фундаменту контролюють методом геометричного нівелювання. Для точного установлення колон на проектні позначки застосовують армо-бетонні підкладки перерізом 100 х 100 мм і 20...ЗО мм завтовшки.

Для тимчасового закріплення колон у стаканах фундаментів застосо­вують клини, інвентарні клинові вкладки, розчалки або підкоси, пооди­нокі або групові кондуктори (див. рис. IX. 10).

Клини бувають залізобетонні, сталеві, дерев'яні. Доцільніше застосо­вувати бетонні або залізобетонні клини, які після замонолічування зали­шаються в бетоні стику. Дерев'яні клини не менше ніж 250 мм завдовж­ки із скосом однієї грані на 710 мають бути з деревини твердих порід.

Для закріплення колон з шириною грані до 400 мм ставлять по одному клину з кожного боку колони, при більшій ширині — по два. Між гранями колони і стінками фундаменту залишають проміжок не менше ніж 2...З см для заповнення стику бетонною сумішшю. Для ви­вірення і тимчасового закріплення колон ефективні клинові вкладки і розсувні клини — це скорочує тривалість установлення колон і роботи крана приблизно на 15 %, зменшує витрати сталі й підвищує точність монтажу. Під час вивірення і тимчасового закріплення важких колон 12... 18 м заввишки для забезпечення стійкості їх крім клинів додатко­во застосовують розчалки або жорсткі підкоси.

Для тимчасового закріплення колон також застосовують кондуктори різних типів (роздільні, поодинокі, автоматизовані тощо).

Роздільний кондуктор складається з чотирьох вивірювально-закрін-них пристосувань і шаблонів для установлення їх. Кондуктор закріплю­ють в стакані фундаменту за допомогою домкрата з гвинтом, що дає змогу здійснювати переміщення колони і регулювати її положення в плані.

Поодинокі кондуктори можуть вільно спиратися на фундамент і закріплюватися до нього. Кондуктори першого типу не дають змоги переміщати колони в плані; їх використовують тільки для встановлення колон масою до 5 т. Кондуктори, які закріплені на фундаменті, облад­нані пристосуванням для вивірення колони у вертикальному і горизон­тальному положеннях.

Після тимчасового закріплення стик колони з фундаментом запов­нюють цементним розчином або бетонною сумішшю. Знімають засоби тимчасового кріплення після того, як міцність бетону в стиках досягне 70 % проектної міцності.

Монтаж колон одноповерхових будівель виконують переваж­но самохідними кранами, в окремих випадках — баштовими.

Вибір схеми руху кранів і послідовність монтажу колон залежать від ширини прогону, маси колони і вильоту стріли крана. Найчастіше застосовують поздовжню схему, коли кран рухається вздовж будівлі, монтуючи з однієї стоянки одну або кілька колон. Якщо ширина про­гону до 18 м, то організовують рух крана посередині, якщо ширина більша — по краях прогону або зигзагоподібно.

Колони багатоповерхових будівель, що мають в перерізі квадрат або прямокутник, монтують поштучно на один, два і більше поверхів. Колони першого поверху встановлюють у стакани фунда­ментів, вивіряють і закріплюють так, як колони одноповерхових буді­вель. Колони наступних поверхів установлюють на торці розташованих нижче колон. Стропування і піднімання колон 4...7 м заввишки здійсню­ють фрикційними захоплювачами.

Для тимчасового закріплення колон, стики яких розташовані вище рівня перекриття, застосовують поодинокі (для закріплення однієї коло­ни) або групові — для чотирьох колон — кондуктори (рис. IX. 15).

Поодинокий кондуктор (рис. IX. 15, а, б) — це просторова конст­рукція з трьома рядами обойм. Нижня обойма охоплює частину колони попереднього ярусу, яка виступає над перекриттям, а дві інші закріп­люють колону, що встановлюють. Регулювальними гвинтами верхніх обойм колону вивіряють, приводять в проектне положення. Після оста­точного закріплення колони поодинокий кондуктор знімають і пере­ставляють краном на нове місце.

Груповий кондуктор на чотири колони ставлять і закріплюють хому­тами до оголовків раніше встановлених колон. Кожну колону встанов­люють, закріплюють і вивіряють подібно поодиноким кондукторам. Після остаточного закріплення колон кондуктор знімають і за допомогою лебідки перекочують по рейках на нову ділянку монтажу.

Для підвищення ефективності монтажних робіт використовують комплекти групових кондукторів у вигляді рамно-шарнірних індика­торів (РШІ), Рамно-шарнірний індикатор (рис. IX. 15, в) складається з шарнірно-індикаторної рами, що плаває із змонтованими в ній пово­ротними і відкидними обоймами для тимчасового закріплення колон. Поздовжніми і поперечними тягами фіксують взаємне розташування комплекту рамно-шарнірних індикаторів у плані. Просторовий каркас кондуктора може спиратися на перекриття або на верхні обрізи фунда­ментів під час монтажу колон першого ярусу. Плаваюча рама — основ­ний робочий орган PШІ. Завдяки їй індикатор можна встановлювати з відхиленням у плані до 100...200 мм від проектного положення, а потім вивіряти і фіксувати тільки індикаторну раму.

Перед установленням РШІ мають бути повністю змонтовані й остаточ­но закріплені всі конструкції розташованого нижче ярусу, перенесені основні розбивні осі на оголовки колон або на перекриття, вивірений монтажний горизонт і складена виконавча геодезична схема, а також оформлений акт приймання змонтованих конструкцій.

У процесі установлення PШІ вивіряють положення бази кондук­торів відносно рисок осей, а рами — відносно поздовжніх і поперечних осей будівлі.

Після установлення, закріплення і вивірення комплекту РШІ мон­тують колони, положення яких у плані і по вертикалі фіксують із заданою точністю поворотними і відкидними хомутами рами (рис. IX. 15, г).

Рис. IX. 15. Тимчасове закріплення колон багатоповерхових каркасних будинків

а — поодинокий кондуктор; в — схема установлення колон; в — рамно-шарнірні індикатор (РШІ); г — кріплення колон у поворотному хомуті РШІ; д - схема переставляння РШІ; 1 - колона; 2 — кутовий стояк; З — стик колон; 4 - раніше поставле на колона; 5 - балочка; 6, 16 — шарніри; 7 — регулювальний гвинт; 8 — захоплюва1 9 — огорожа; 10 — поворотна колиска; 11 — стояк риштувань; 12 — драбина; 13 опорна лапа; 14 — трос; 15 — поворотний хомут; 17 — натяжний пристрій; 18 -фіксатор; 19 — замок кріплення; 20 — кондуктор на чотири колони; 21 — поздовж: тяга; 22 — поперечна тяга

При встановленні колону підводять краном до кутових упорів РШІ і плавно опускають на оголовок колони нижнього ярусу. Низ колони вивіряють по рисках. Для приведення верху колони в проектне положен­ня та її тимчасового закріплення грані колони за допомогою сталевого каната і натягувального пристрою притискують до фіксуючих граней кутового упора. Після тимчасового закріплення зварюють стики. Для зручності роботи монтажників на просторових риштуваннях РШІ змон­товані поворотні колиски.

Переставити РШІ на нову позицію (рис. IX. 15, д) можна тільки після закінчення всіх зварювальних робіт, що передбачені проектом.

Монтувати сталеві колони можна на збірні або монолітні фунда­менти із заздалегідь установленими в них болтами для кріплення колон. Положення колони в плані залежить від того, наскільки правильно розташовані анкерні болти, а точність установлення по висоті — від якості підготовки опорних поверхонь фундаментів.

Процес монтажу колон складається з підготовки фундаментів, стропу-вання, піднімання, наведення на опори або у стик, установлення, тимча­сового закріплення, вивірення й остаточного закріплення в проектному положенні.

Залежно від характеру опори башмаків колон підготовку фунда­ментів можна виконувати трьома способами: підливанням цементним розчином заздалегідь струганих опорних плит; вирівнюванням під проект­ну позначку поверхні бетонного фундаменту; попереднім установленням і вивіренням по кондуктору опорних деталей та подальшим підливан­ням цементного розчину.

За першими двома способами підготовки фундаментів не треба виві­ряти колони по висоті (безвивірний монтаж). Треба з'єднати тільки риски, які нанесено на фундамент, і опорну частину колони та закріпи­ти її анкерними болтами. Третій спосіб передбачає надходження на об'єкт опорних плит і підошв башмаків колон, фрезерованих на заводі. У цьому випадку колону встановлюють також без вивірення.

Установлення і вивірення опорних плит виконують за допомогою нівеліра і кондуктора. Допустима похибка встановлення плити ±1 мм. Після підливання вивірених опорних плит цементним розчином і його тужавлення на плити наносять осьові риски, які при установленні колон мають збігтися з рисками на їхніх башмаках.

Безвивірне установлення колон дає змогу на 30 % зменшити тру­домісткість монтажу.

Стропування здійснюють найчастіше за верхній кінець колони, що дає змогу строго вертикально переміщувати симетричні колони до місця установлення і наведення башмака на анкерні болти.

Стропування виконують штировими, рамковими і замковими захоплю­вачами, а також за допомогою обв'язувального стропа (попередньо до колони треба приварити спеціальні стропувальні накладки або фасонки).

Для тимчасового кріплення багатоярусних сталевих колон до 12 м заввишки застосовують кутики-фіксатори, через які пропускають стяжні болти або складальні планки. Скоси на планках забезпечують самонаведення елемента колони. Якщо такого розкріплення недостат­ньо (що визначають розрахунком колон на монтажні навантаження), застосовують гвинтові підкоси, за допомогою яких зручно змінювати нахил колон при вивірці їх.

Колони до 15 м заввишки закріплюють, затягуючи гайки на анкерних болтах, а також використовуючи розтяжки в напрямку найменшої жорст­кості. Для кріплення колон понад 15 м заввишки крім анкерних болтів використовують дві або чотири розчалки, підкоси або розпірки. Роз-чалки знімають тільки після надійного закріплення колон до раніше змонтованих конструкцій.

Монтаж балок і ригелів. Перед монтажем підкранових і підкроквяних балок на місці розкладання перевіряють стан конструкцій, пра­вильність установлення закладних деталей, наявність орієнтирних рисок, а також очищають закладні деталі й опорні частини колон від іржі. Монтаж балок і ригелів включає операції захоплення, піднімання, вста­новлення на опори або заведення у стик, вивірення і закріплення. Балки захоплюють двовітковими стропами і траверсами за петлі або тросовими захоплювачами з дистанційним керуванням (рис. IX. 16, а — г). Способом «в обхват» балки піднімають спеціальним захоплювачем (рис. IX. 16, д). Для піднімання металевих балок застосовують кліщові захоплювачі. До розстропування перевіряють положення балок по поздовжніх осях і позначки верху полиць, вертикальність стінок, відстань між балками, зміщення в стиках. Для встановлення залізобетонних підкранових і підкроквяних балок по поздовжніх осях на опори наносять риски, а на торці балок і верхні закладні планки — риски середини. Збіг усіх рисок забезпечує правильне положення балок. Позначки переносять на верх колони і по них перевіряють нівеліром положення верхніх полиць балок.

Балки встановлюють на консолі, приварені до колон столики або на оголовки колон. Виправляють положення балок після вивірення ломом, домкратом або клином. Для забезпечення правильного положення по висоті застосовують підкладки із сталевого листа, які приварюють до опор. Металеві балки на опорах закріплюють болтами, заклепками і зварюванням. Для тимчасового закріплення балок, які стикуються на заклепках і болтах, має бути заповнено не менше ніж 40 % отворів, у тому числі 10 % — пробками та 30 % — болтами.

Зварні стики тимчасово прихвачують. Кількість, розміри і довжину прихваток, що сприймають монтажні навантаження, визначають розра­хунком.

Монтаж важких (масою до 100 т) підкранових металевих балок вико­нують з окремих монтажних блоків з улаштуванням тимчасових опор у місцях стикування. Після встановлення блоків їх з'єднують між собою зварюванням.

Для монтажу підкранових і підкроквяних балок застосовують зви­чайно самохідні стрілові крани, а в окремих випадках — баштові.

У прогонах до 18 м завширшки крани переміщують посередині, мон­туючи балки одночасно по двох осях, у ширших прогонах рух кранів організовують по краю прогону.

Для монтажу ригелів застосовують тросові стропи з місцевим або дистанційним розстропуванням подібно до залізобетонних балок.

Рис. IX. 16. Монтаж балок:

а - траверса із захоплювачами дистанційного керування для монтажу залізобетонних балок б м завдовжки; б - те саме, 12 м завдовжки; в - зачеплення металевої балки полегшеними стропами; г — те саме, кліщовим захоплювачем; д — стропування балки «в обхват»^ е — схема розкладання і монтажу підкранових балок окремими елементами; є - підйомник для монтажу сталевих ригелів; 1 - строп; 2 — траверса; З - кліщовий захоплювач; 4 — підкранова балка; 5 — дерев'яна підкладка; 6 - кран; 7 - балковоз; 8 - залізобетонна колона; 9 - металева колона; 10 — затискач; 11 - регулювальні балки; 12 - насосна станція; 13 — гідроциліндр піднімання-опускання ригеля; 14 -Центрувальні ролики; 15 - ригель

Для скорочення трудовитрат, а також часткової автоматизації монтажу ригелів ста­левих каркасів будівель в Японії застосовують спеціальний підйомник (рис. IX. 16, є), розроблений японською фірмою «Сімідзу кенсецу».

Підйомник виконаний у вигляді траверси, що встановлюють на сусідні колони аркаса і жорстко закріплюють до них затискачами. Прогін між затискачами регу­люється рухомими балками, які можуть переміщуватись уздовж осі траверси. До раверси на канатах можна підвісити від одного до трьох ригелів, піднімання й опускання яких у проектне положення забезпечуються гідроциліндрами. Якщо на колону насаджена траверса, вона автоматично центрується напрямними роликами. Насосна станція гідросистеми має привід від зовнішніх джерел електропостачан­ня. Усі механізми підйомника керуються дистанційно по радіо й автоматизовано на базі міні-ЕОМ. Застосування такого підйомника під час монтажу конструкцій радіотрансляційного центру «Ніккей» у Токіо дало змогу скоротити термін мон­тажних робіт на 30 %.

Після встановлення на консолі колон ригелі не потребують тимчасового закрі­плення завдяки великій площі опори і незначній їхній висоті.

Для монтажу балок і ригелів монтажники використовують навісні, переставні й пересувні риштування. Піднімання на риштування вико­нують за допомогою навішених на колони монтажних драбин.

Монтаж ферм і балок перекриття і покриття виконують з попе­реднім розкладанням у прогоні будівлі або з транспортних засобів (рис. IX. 17, ж). Ферми до 24 м завдовжки доставляють у цілому вигляді, ЗО м завдовжки і більше — окремими елементами, які укруп­нюють на будівельному майданчику на спеціальних стендах. Монтаж ферм і балок допускається тільки після остаточного закріплення всіх розташованих нижче конструкцій.

Підготовка до монтажу ферм і балок полягає в перевірці й очищенні закладних деталей, нанесенні осьових рисок, закріпленні відтяжок, розча-лок, розпорок, навісних колисок та іншого монтажного оснащення. Крім того, металеві ферми для забезпечення достатньої стійкості їхніх поясів попередньо підсилюють за допомогою брусів або пластин, які закріплю­ють до поясів з двох боків болтами або хомутами (рис. IX. 17, д). За­лежно від довжини ферм і балок їх строплять за дві або чотири точки (рис. IX. 17, а, г) штировими захоплювачами з дистанційним керуванням або «в обхват». Для запобігання розгойдуванню ферм і балок під час піднімання на опори до нижнього пояса кріплять дві відтяжки або гнуч­кий маніпулятор, який прикріплюється до кінців монтажної траверси і керується кранівником за сигналом монтажника. Ферми і балки після піднімання й орієнтування встановлюють на оголовки колон, вивіряючи їх по рисках розбивних осей. Вертикальність ферм і балок, а також тим­часове розкріплення забезпечують установленням розчалок і розпірок (рис. IX. 17, в).

Для тимчасового закріплення залізобетонних ферм і балок застосовують спеціальні кондуктори (рис. IX. 17, б). Після встановлення на місце ферми і балки вивіряють, у разі потреби виправляють поло­ження їх відносно розбивних осей і позначок опорних вузлів, перевіря­ють відстань до раніше встановленої ферми чи балки.

Рис. IX. 17. Монтаж ферм і  плит покриття:

а — траверса для піднімання залізобетонних ферм 18...ЗО м завдовжки із захоплювачами Дистанційного керування; б — кондуктор для вивірення і тимчасового закріплення ферм і балок покриття; в — тимчасове кріплення ферм розпірками; г — схема захоплення поодинокої металевої ферми траверсою; д — схема підсилення металевих ферм перед монтажем; е — послідовність монтажу плит покриття по сталевих фермах; є — розміщення риштувань для монтажу конструкцій покриття; ж — схема розкладання конструкцій покриття; / — колона; 2 — ферма; З — регулювальні гвинти; 4 — балка; 5 — затискний гвинт; 6 — інвентарна розпірка; 7 — струбцина; 8 — траверса; 9 — відтяжки; 10 — приставна драбина; // — навісна драбина; 12 — підвісні риштування; 13 — страхуваль­ний канат; 14   — навісні колиски; 15   — панелі покриття; 16 — підкроквяні ферми; 17 ~ змонтована ділянка плит покриття; 18 — кроквяні ферми; 19 — кран. Цифрами у кружечках показано послідовність установлення плит

Металеві ферми монтують по одній або блоками. При установ­ленні поодиноких ферм монтаж починають із зв'язувальної панелі.

Першу ферму розкріплюють чотирма тимчасовими розчалками і після встановлення другої ферми монтують постійні в'язі. Кожну наступну ферму кріплять до раніше встановленої постійними або тимчасовими в'язями.

Ферми вивіряють відразу після встановлення їх. Позначки опории> вузлів ферм перевіряють нівеліром, вертикальність ферми — виском, прогин їх з площини — дротом, який натягують між двома кінцям ферми, а відстань між верхніми поясами ферм — сталевими стрічками або шаблонами.

До встановлення ферм навішують риштування на змонтовані коло ни (рис. IX. 17, є) і на самі ферми вздовж нижнього пояса. Під час роботи на верхньому поясі використовують навісні колиски. До підніман­ня ферм на кожній з них закріплюють трос для безпечного переміщен­ня монтажників по нижньому поясу. Після вивірення й остаточного закріплення залізобетонних або металевих ферм на них укладають плити покриття.

Плити покриття одноповерхових промислових будівель захоплюють багатовітковими стропами або траверсами. Після піднімання і встановлення на місце плити вивіряють по рисках, попередньо нанесе­них на самі плити і на опорні вузли ферм. Монтаж плит по залізобе­тонних фермах виконують у першій чарунці прогону послідовно з одного краю прогону до другого, у наступних чарунках — від середини до країв. По безліхтарних металевих фермах плити укладають у кожній чарунці симетрично з обох боків від опорних вузлів до гребеня або від гребеня до опорних вузлів ферм (рис. IX. 17, е). По фермах з ліхтаря­ми плити слід класти симетрично, спочатку по поясах ферм, а потім по ліхтарю.

Монтаж плит перекриття і покриття каркасних будівель викону­ють після розмічання місць установлення їх і приварювання опорних столів. Монтаж починають з установлення розпірних плит, які розта­шовані між колонами, і приварювання їх до ригелів у чотирьох кутах. Потім монтують послідовно інші плити.

Для монтажу плит перекриття і покриття крупнопанельних бу­дівель, виготовлених касетним способом, у процесі подавання до місця укладання їх переводять з вертикального (транспортного) положення у горизонтальне (проектне), використовуючи вантажозахоплюючий пристрій з кантувачем — поліспаст з гідравлічним гальмом, на якому закріплені розчалка і блокова підвіска із стропами.

Плити перекриття починають укладати від сходової клітки, що дає змогу відразу після укладання першої плити по змонтованих сходах і площадках піднятися на перекриття і продовжити монтаж.

Монтаж стінових панелей. Огороджувальні конструкції промисло­вих каркасних будівель — це великі стінові панелі, які можуть бути самонесівними і навісними. Зовнішні стінові панелі каркасних буді­вель встановлюють після монтажу й остаточного закріплення в проект­ному положенні всіх конструкцій каркаса.

Для організації монтажу зовнішніх стінових панелей одноповер­хових промислових будівель стіни ділять на захватки, довжина яких дорівнює одному, двом чи кільком крокам колон. Панелі однієї захват­ки монтують з однієї стоянки крана на всю висоту будівлі. Якщо крок колон 6 м, за захватку беруть дві чарунки, якщо 12 м — одну (рис. IX. 18, а).

Перед монтажем панелей треба виконати підготовчі процеси: ґрун­тування почищених торців, розташованих нижче панелей, холодною мастикою ізол, встановлення маяків-підкладок з армованих цементних плиток, наклейку герметизувальних прокладок і розстилання цемент­ного розчину.

Панелі монтують, як правило, з транспортних засобів, при великих обсягах робіт — з попереднім розкладанням. Панелі 6 м завдовжки стропують за дві, а 12 м завдовжки — за чотири петлі. У проектне положення їх установлюють самохідними кранами; вивірення і закріп­лення зварюванням до закладних деталей колон виконують з ришту­вань — навісних, переставних і рухомих. Найбільш ефективні ришту­вання, які переміщуються у вертикальному і горизонтальному напрям­ках по башті монтажного крана (рис. IX. 18, в).

На практиці промислового будівництва широко застосовують мон­таж огороджувальних стінових конструкцій елементами великого роз­міру вертикальної розрізки по всій висоті будівлі (рис. IX. 18, б).

Такі панелі укладають горизонтально в спеціальний кондуктор і разом з ним установлюють краном у проектне положення. Після виві­рення і закріплення панелі кондуктор знімають. Горизонтальні й вер­тикальні стики панелей зашпаровують пороізолом і самоклеїльною стрічкою «герлен», а з внутрішньої сторони розшивають цементно-піща­ним розчином. Застосування стінових панелей великого розміру дає змогу зменшити кількість монтажних елементів у 3...6 разів, довжину стиків між панелями — у 4 рази, зменшити витрати сталі на 10... 18 %.

Монтаж стінових панелей багатоповерхових будівель виконують поетапно після зведення і проектного закріплення несівних конструкцій на захватці або будівлі. Стінові панелі монтують тими самими кранами, що й каркас. Великі панелі встановлюють у поперечному напрямку, з'єднуючи внутрішню грань з упорною гранню шаблона, в поздовжньо­му напрямку — по установлювальних рисках, по висоті — по рисках висотних позначок (рис. IX. 19, а, б, в).

Панелі, що спираються нижньою гранню на ригель або плиту пере­криття, встановлюють по висоті на попередньо вивірені нівеліром підкладки. Монтують і закріплюють панелі з навішених драбин. Верти­кальні й горизонтальні шви розшивають з підвісних колисок. Послі­довність монтажу навісних панелей залежить від розрізки стін, конст­рукцій стиків, типу монтажного оснащення тощо. Стріловими кранами панелі стін дворядної розрізки монтують на висоту захватки послідов­но на кожній ділянці; баштовими кранами монтаж на захватці викону­ють поверхово горизонтальними смугами (рис. IX. 19, г, д).

Рис. IX. 18. Монтаж стінових панелей:

а — схема монтажу; 6 — складання та монтаж стінової огорожі великими блоками; в -обладнання крана пересувними риштуваннями для монтажу панелей; 1 — колона; 2 — стоянки крана; 3 — кран; 4 — панелевоз; 5 — касета для складування стінових панелей; 6 — відтяжка; 7 — двовітковий строп; 8 — стінова панель; 9 — стояк; 10 — драбина; 11 — висувні підйомні риштування; І...XIII — послідовність монтажу

Рис. IX. 19. Монтаж навісних панелей:

а - вивірення панелі по вертикалі за допомогою рейки-виска; б - те саме, у поперечному напрямку за допомогою шаблона по розбивній позначці; в — те саме, по висоті за допомо­гою кутового шаблона; г - схема монтажу панелей; д - послідовність монтажу панелей на захватні; 1 - навісна панель; 2 - рейка-висок; 3 - колона; 4 - плита перекриття; 5 - шаблон; 6 - позначка на шаблоні; 7 - те саме, встановлювальна; 8 - те саме, на панелі; 9 - те саме, на шаблоні; 10 « кутовий шаблон; 11 - підкладка; 12 - баштовий кран; 13 - пересувні телескопічні риштування; 14 - стінові панелі; 15 - стрічкове скління. Цифрами 1...28 у кружечках показано послідовність монтажу панелей

Монтаж стінових панелей великопанельних безкаркасних будівель здійснюють з транспортних засобів за погодинним графіком. Залежно від конструктивних рішень стиків панелей і монтажного оснащення застосовують такі методи монтажу: вільний - із застосуванням уста­новлювальних рисок і підкосів; фіксований, або обмежено вільний, - з використанням групового монтажного оснащення і метод просторової фіксації за допомогою спеціальних замкових пристроїв.

Монтаж стінових панелей починають після розмічання місць уста­новлення панелей на перекритті, ретельної підготовки монтажного го­ризонту і проводять у певній послідовності (рис. IX. 20, а, б, в).

При вільному монтажі під кожну панель установлюють фіксатори (маяки), між якими укладають шар цементного розчину. Під зовнішні стінові панелі крім розчину укладають ще герметизувальні і теплоізо­ляційні прокладки. Стропують панелі траверсами за дві або чотири точки.

Тимчасове кріплення окремих панелей у проектному положенні забез­печують за допомогою індивідуального монтажного оснащення у вигляді підкосів зі струбцинами або іншими пристосуваннями (рис. IX. 20, г, д, є). Підкоси кріплять до панелей перекриття за монтажні петлі або за допомогою спеціальних захоплюючих пристроїв, які вставляють в отвори панелей перекриття, утворені в процесі виготовлення їх. Внут­рішні стінові панелі, що стикуються під прямим кутом, тимчасово кріплять за допомогою кутових в'язей із струбцинами.

Зовнішні стінові панелі вивіряють по зовнішній площині, внутрішні — по одній з площин. Вертикальність установлення панелей перевіряють спеціальною рейкою-виском, установленим на панель з внутрішнього боку.

Для монтажу поперечних несівних стін застосовують обмежено віль­ний монтаж з використанням групового монтажного оснащення у вигляді об'ємних кондукторів, жорстко-шарнірних кондукторів або шарнірних в'язей (рис. IX. 20, ж, з). Монтаж починають з установлення і геоде­зичного вивірення положення кондуктора. Потім ставлять базові па­нелі з використанням жорстких горизонтальних в'язей (тяг або штанг). За допомогою їх стінові панелі зразу приводять у вертикальне поло­ження без додаткового вивірення. Нижня частина панелі фіксується за допомогою спеціальних пристроїв.

Для підвищення точності монтажу панелей застосовують метод пр сторової фіксації. Суть методу полягає в тому, що при виготовленні стиках панелей з високим ступенем точності встановлюють фіксую металеві елементи, які утворюють замкові з'єднання. Ці з'єднання одночасно робочими монтажними в'язями, які дають змогу встановл вати панелі без використання монтажного оснащення.

Послідовність установлення панелей поздовжніх несівних стін же бути різною і залежить від конструктивних рішень і методів монтажу. *

Монтаж зовнішніх стінових панелей починають з установлення пан сходової клітки по осі найбільш віддаленої від крана. Потім установлюють суміжні панелі по тій самій осі, здійснюючи послідовно монтаж зовнішніх і внутрішніх панелей способом «на кран». Останнім часом широко застосовують метод, за яким монтаж починають з установлення і вивірення у межах захватки маякових зовнішніх і внутрішніх панеле що використовують як опорні. Продовжують монтаж за принцип замкнених чарунок, тобто послідовно монтують панелі зовнішніх, внутрішніх поперечних і поздовжніх стін, а також перегородок, сходових площадок і сходів. Застосовують й іншу послідовність монтажу стінових панелей.

Після остаточного вивірення панелей їх закріплюють у проектно положенні зварюванням закладних деталей, арматурних випусків а іншими кріпленнями. Металеві елементи захищають від корозії, а стики між панелями заповнюють бетоном.

Рис. IX. 20. Монтаж стінових панелей великопанельних будівель: я - послідовність установлення панелей у будівлях з поздовжніми несівнимп стінами; б, в - розмічання місць установлення панелей; г, д, є - тимчасове закріплення панелей; е - рейка-висок; ж - схема закріплення поперечних стін до жорстко-шарнірного кондук­тора; з - фіксування панелей горизонтальними в'язями по верху панелей; 1 — позначки (риски) иа стіновій панелі; 2 - стінова панель; З - панель перекриття; 4 - позначка на панелі перекриття; 5 - підкіс; 6 - струбцина; 7 — монтажна петля; 8 - верхній захоплювач за петлю; 9 - стяжна муфта; 10 - клиновий захоплювач; 11 - рукоятка

Горизонтальні й вертикальні шви між панелями розшивають цемен ним розчином або спеціальними мастиками.

Монтаж великих блоків застосовують для зведення підземної і назем­ної частин будинку. Залежно від матеріалів розрізняють великі блоки з бетону, цегли, природного каменю (вапняк, черепашник, туф та ін.). За кількістю рядів блоків на одному поверсі стіни будинку ЗВОДЯТЬ З ДВО-, три- або чотирирядною (найчастіше) розрізкою.

Процес монтажу великих блоків складається з таких операцій; розстилання розчину, піднімання й установлення блока на місце, виві­рення блока, заповнення вертикальних швів і порожнин між блоками.

Піднімання й установлення блоків залежно від типу їх виконують двовітковими стропами або спеціальними захоплювачами. Розчин по­дають на місце розкладання ковшем-лопатою і розрівнюють скребками або лінійками. Блоки монтують методом горизонтального і вертикаль­ного нарощування за допомогою баштових кранів.

Перед установленням блока на вирівняний шар розчину укладають не менше двох клинів і двох підкладок, які в подальшому використову­ють для приведення блока в проектне положення.

Правильність опущення блоків на місце контролюють по рисках осей вертикальних швів і монтажному проміжку, утвореному з раніше укладених блоків, а також по шнуру-причалці, натягнутому між маякови­ми блоками. При плавному витягуванні клинів блок займає вертикаль­не положення, а товщина вертикальних прокладок забезпечує потрібну товщину горизонтального шва. Забивати клини забороняється, тому що це може призвести до утворення порожнин у горизонтальному шві.

Правильність установлення блоків перевіряють рейкою-виском. Блоки монтують з перев'язуванням швів.

Монтаж блоків зовнішніх стін починають з установлення маякових блоків у кутах і в місцях перетину зовнішніх і внутрішніх стін. Потім за причалкою монтують всі проміжні блоки. Після встановлення про­стінкових блоків монтують підвіконні блоки, а шви між ними заповню­ють вкладками з легкого бетону або дрібнозернистим шлакобетоном; із зовнішнього боку виконують конопачення і замонолічування швів це­ментним розчином. Блоки перемичок укладають з монтажних столів або риштувань.

Монтаж об'ємних блоків у житловому будівництві здійснюють у вигляді блок-кімнат, сантехкабін, блоків ліфтових шахт і сходів. За способом опирання розрізняють блоки з лінійним опиранням по контуру і блоки з точковим опиранням по чотирьох кутах. Об'ємні блоки над­ходять на об'єкт з повною заводською готовністю (вікнами, дверима, сантехнічним обладнанням, трубопроводами і повним опорядженням). На будівельному майданчику тільки монтують блоки і виконують після-монтажні роботи.

Об'ємні блоки — це стійкі монтажні елементи, вони не потребують тимчасового кріплення, їх установлюють на вивірений монтажний гори­зонт. Точність установлення блоків у поздовжньому напрямку контро­люють теодолітом по монтажних рисках (рис. IX. 21, а).

Для піднімання блоків застосовують зрівноважувальні стропи (рис. IX. 21, в) або балансирні траверси. Блок піднімають за два прийо­ми: спочатку на ЗО...50 см над поверхнею причепа, потім, після перевірки надійності стропування, на потрібну висоту з відстанню 1,5...2 м від раніше встановленого і повільно опускають на місце, орієнтуючи його в проектне положення. Розстроповування елементів виконують після остаточного вивірення. Металеві закладні частини встановлених і опор­них блоків зварюють між собою. Для забезпечення потрібного проміж­ку між блоками застосовують спеціальні фіксатори (рис. IX. 21, б).

Монтаж блокових будинків прямокутної форми висотою до п'яти поверхів виконують козловими кранами (рис. IX. 21, г), а більше п'яти і складної в плані конфігурації — баштовшми або самохідними стріло­вими кранами. Блоки монтують по захватках у певній послідовності, яка залежить від конструктивних рішень і розташування комунікацій у блоці (рис. IX. 21, д, е, є).

Порожнини між блоками заповнюють звукоізоляційним матеріалом, а шви по фасаду — спеціальними герметиками або мастиками.

Монтаж перегородок одно- і багатоповерхових каркасних будівель виконують після установлення й остаточного закріплення несівних і ого-роджувальних конструкцій, у великопанельних будинках — одночасно з монтажем стінових панелей. Перегородки одноповерхових будівель 80 мм завтовшки встановлюють у плані вздовж і впоперек прогонів будівель по гранях колон. Верхню частину перегородок, виконану у вигляді легкого сталевого каркаса, обшитого азбестоцементними листами, прикріплюють електрозварюванням до закладних деталей колон або до конструкцій по­криття. Монтаж ведуть з приоб'єктного складу, де перегородки зберігають у касетах. Для установлення перегородок застосовують автомобільні крани невеликої вантажопідйомності з телескопічними стрілами. Панелі перегоро­док каркасно-панельних будинків монтують способом заведення їх під ригельні елементи. Панелі піднімають універсальною траверсою й опускають на перекриття, попередньо розмітивши рисками місця установлення їх. На висоті ЗО...50см від перекриття панель зупиняють, орієнтують її низ у проектне положення, далі опускають її на підготовлену постіль. Для тимча­сового кріплення панелі за ригель застосовують інвентарні затискачі.

Для установлення і вивірення перегородок ефективне спеціальне монтажне приладдя, розроблене в тресті «Мосоргтехстрой». Цей пристрій має два підкоси з гнучкою в'яззю (сталевий канат), який пропущений через панель. При установленні панелі на в'язь остання за рахунок натягання притискує підкоси до поверхні панелі. Вивіряють панель по вертикалі верхніми регулювальними гвинтами.

Використання кондукторів з металевим каркасом дає змогу змен­шити трудомісткість установлення перегородок на 50 % і на 12 % ско­ротити тривалість робіт.

Рис. IX. 21. Монтаж об'ємних блоків:

а ~ монтажні установлювальні риски для орієнтування блока; б - фіксатор для устан лення блока; в - шестивітковий строп для підняття блока; г - монтаж блоків козлов краном; д - послідовність установлення блоків з розміщеними усередині комунікаці ми; е - те саме, з комунікаціями, розміщеними на торцевій грані блока; є - те саме, зовнішніми комунікаціями на поздовжній грані блока; /- блок, що монтується- 2 монтажні установлювальні риски; З - змонтований блок; 4 - фіксуюча поверхня; 5 гвинт; 6 - опорний кутик; 7 - балансирна траверса; 8 - козловий кран; 9 - блоко

Транспортувати і вивіряти перегородки великих розмірів каркаснії промислових будівель доцільно з використанням спеціальної рухомо платформи: перегородку кладуть на похилу раму, фіксують гвинтом, переміщують до місця установлення перегородки, переводять раму з пегородкою у вертикальне положення та установлюють панель на місце.

Тимчасове закріплення і вивірення перегородок у великопанельнії будинках здійснюють за допомогою телескопічних підкосів з гвинтовими захоплювачами. Постійне закріплення перегородок виконують після вивірення зварюванням закладних елементів. У практиці житлово-ци­вільного будівництва застосовують новий вузол кріплення перегородок до внутрішніх стінових панелей: у процесі формування внутрішніх стін улаштовують колодязь-гніздо 150 мм завглибшки, діаметром 20...25 мм, а в перегородковому елементі - закладну деталь, до якої приварюють Г-подібний фіксатор. Під час монтажу фіксатор заводять у гніздо і таким чином з'єднують з внутрішньою стіновою панеллю. Використан­ня такого способу виключає необхідність застосування підкосів і еко­номить метал.

Сходові площадки та сходи монтують одночасно з конструкціями сходових кліток і стін. Установлення площадок і сходів у великопа­нельних і великоблокових будинках здійснюють у такій послідовності: розмічають місця установлення деталей, стропують деталі, підготовляють розчинову постіль, монтують сходові площадки і сходи за допомогою крана, вивіряють, замонолічують стики розчином, установлюють тимча­сові огорожі сходів.

Для розмічання місця установлення проміжної площадки першого поверху будівлі перевіряють правилом і метром відповідність позна­чок опорної консолі й перекриття. Сталевою рулеткою відміряють від позначки чистої підлоги першого поверху відстань до низу площадки, що монтується, і наносять риску біля місця установлення консолі, після чого за допомогою гнучкого рівня позначку переносять до місця опи­рання площадки на протилежній стіні. Наступні площадки розміча­ють у тій самій послідовності. Стропують площадку чотиривітковим стропом і подають на місце укладання у горизонтальному положенні. У місцях опирання площадки розстилають шар розчину на 3...5 мм вище проектного рівня. Правильність укладання по висоті контролю­ють по рисках, а горизонтальність — правилом з рівнем. Якщо поло­ження площадок вивіряють шаблоном, його прикладають в точках опи­рання косоурів сходів.

Сходи захоплюють спеціальним стропом (рис. IX. 22, а), який забез­печує подавання до місця укладання в положенні, близькому до проект­ного. Спочатку опускають нижній кінець сходів на розташовану нижче площадку, а потім верхній, що запобігає заклинюванню. Після вивірення положення сходів і площадок монтажний проріз замонолічують цемент­ним розчином.

Після закінчення монтажу сходів ставлять постійну або тимчасову огорожу (рис. IX. 22, б).

Монтаж плит балкона виконують на захватці після зведення стін і укладання перекриття над розташованим нижче поверхом. Монтаж ведуть у такій послідовності: розмічають місця укладання плит, стро­пують, влаштовують розчинову постіль, укладають плити на місце, уста­новлюють тимчасові кріплення, вивіряють положення плит, законопа­чують і зашпаровують стики розчином.

Рис. IX. 22. Монтаж сходових маршів та балконних плит:

а — вилковий захоплювач для монтажу сходових маршів; б — тимчасова огорожа сходових площадок та маршів; в — тимчасове закріплення балконних плит за допомогою інвентарного стояка; г - те саме, за допомогою інвентарних відкосів; 1 - строп; 2 -подовжувач стропа; З - притискний страхувальний гвинт; 4— петля для підйому; 5 — затискні гвинти; 6 — стояк огорожі; 7 - бортова дошка; 8 - сходова площадка; 9 - поручні огорожі; 10 - сходовий марш; 11 - балконна плита; 12 - висувна труба; 13 - фіксатор; 14 - трубчаста опора; 15 - опорна пластина; 16 - струбцина підкоса; 18 — штанга; 19 — опорний стояк; 20 - упор; 21 - підкладка

Спочатку метром розмічають середину стіни в місці установлення балкона, а потім від неї відміряють і фіксують рисками положення плити балкона. На наступних поверхах положення рисок додатково контролюють по балкону розташованого нижче поверху, використовуючи для цього висок. Плиту захоплюють стропом з чотирьох віток. Після установлення плити на місце її тимчасово закріплюють за допомогою інвентарних стояків або підкосів (рис. IX. 22, в, г). Після вивірення остаточно закріплюють плити електрозварюванням закладних деталей. Знімають тимчасове кріплення тільки після закінчення монтажу вели­ких стінових панелей наступного поверху.