ІІ.2. ПІДГОТОВКА МАЙДАНЧИКА

Створення геодезичної розбивної основи. Геодезична розбивна основа служить для планового і висотного прив'язування на місцевості проекту будинків і споруд та для геодезичного забезпечення на весь період будівництва.

Геодезичну розбивну основу виконують у вигляді сітки квадратів розмірами 50, 100, 200 м, осі якої є прямокутними координатами, що визначають положення будинку або споруди на місцевості. Для окре­мих будівель геодезичною розбивною основою можуть бути червоні лінії.

Для винесення будівельної сітки на місцевість використовують існу­ючу державну геодезичну (тріангуляційну) мережу (рис. II. 1, а).

Поздовжні і поперечні осі сітки закріплюють на місцевості постійними знаками з плановою точкою. Знаки виконують із дерев'яних, металевих або залізобетонних елементів і міцно закріплюють у ґрунті. Так само фіксують і червону лінію (рис. II. 1, г, д).

Основні осі будівлі переносять на місцевість за методом прямокут­них координат. Координатами беруть сусідні осі будівельної сітки, а перетин їх — за нуль відліку (рис. II. 1, б).

За наявності червоної лінії прив'язування до неї здійснюють, визна­чаючи кут (3 між основною віссю будівлі і червоною лінією і відстань від точки А до точки О перетину основних осей (рис. II. 1, в).

Для детального розбивання осей будинку чи споруди паралельно її контуру ставлять будівельне обнесення, на яке переносять і закріплю­ють основні осі, прибиваючи до дощок цвяхи та позначаючи олійною фарбою (рис. II. 1, г). Будівельне обнесення треба встановлювати на відстані не менш як 20 м від осей будівлі, щоб воно зберігалося під час виконання земляних робіт. Для лінійно-протяжних споруд (наприклад, трубопроводу) ставлять тільки поперечне будівельне обнесення, яке роз­міщують на прямих ділянках через 50 м, на заокруглених — через 20 м, а також на всіх пікетах і в місцях переломлення профілю. Вико­ристовують для цього інвентарні металеві конструкції із труб, кутиків тощо (рис. II. 1, д).

Звільнення території майданчика. Територію будівельного майдан­чика звільняють від кущів, дерев, валунів, зносять будинки і споруди, які не можна використати в період зведення будівель, знімають рослинний шар. Для звалювання дерев і корчування пнів використовують бульдо­зери і трактори з трелювально-корчувальною лебідкою, а також екскава­тори із спеціальним устаткуванням. Малі та середні дерева діаметром 12...25 см валять разом з корінням. Дерева більш як 25 см завтовшки спочатку зрізують на висоті 0,2.. .0,3 м електричними пилками або бензо-пилками, а потім корчують пні. Корчування пнів на будівельному майдан­чику обов'язкове в місцях: розроблення котлованів, траншей, канав; зведення насипів висотою до 1 м для влаштування залізничних колій, насипів висотою до 1,5 м для влаштування автомобільних доріг; виконан­ня планувальних робіт; розміщення трас підземних комунікацій. Для викорчовування пнів діаметром понад 30 см з твердих та мерзлих ґрунтів Доцільно користуватись підривним методом. Заряд закладають під пень У нахилений шпур на глибину 1,5...2 діаметри пня. Масу заряду беруть 3 розрахунку 10...20 г вибухової речовини на 1 см діаметра пня.

Рис. II. 1. Схеми винесення на місцевість та закріплення будівельної геодезичної основи:

а — будівельної сітки; б — основних осей будівлі від будівельної сітки; в — основних осей будівлі від червоної лінії; г — закріплення основних осей та реперів; д — ґрунтовий геодезичний знак; е — дерев'яне будівельне обнесення; є — металеве будівельне обне­сення; 1 — репери державної геодезичної мережі; 2 — будівельна сітка; З — осі умовної координатної сітки; 4 — будівля; 5 — червона лінія; в — пункти закріплення основних осей будівлі; 7 — те саме, контрольні; 8 — репер від нівелірної сітки; 9 — металева пластинка розміром 100 х 100 х 6 мм з позначками осі, вибитої керном; 10 — арматур­ний стрижень діаметром 12...16 мм; 11 — металева хрестовина; 12 —бетон; 13 — стояк; 14 — цвях; 15 — дошка; 16 — інвентарний елемент закріплення осі

Дрібнолісся та кущі зрізують кущорізами або бульдозерами. Ніж бульдозера заглиблюють у рослинний шар на глибину 15...20 см, зрізують і переміщують кущі на відведені для цього місця.

Габаритні валуни (камені), які можна вивезти або перемістити землерійно-транспортними засобами, вивозять у відвал, а негабаритні спочатку подрібнюють вибуховим методом, уламки вантажать екскаваторами в самоскиди і теж вивозять за межі майданчика.

Розбирання та знесення малоцінних будинків і споруд здійснюють ручним (напівмеханізованим), механізованим, вибуховим або комбіно­ваним способами.

Для розбирання будівель ручним та напівмеханізованим способами використовують відповідний інструмент: ломи, клини, відбійні молотки, лебідки, домкрати і т. ін. Механізоване розбирання і руйнування будинків і споруд здійснюють бульдозерами, автонавантажувачами та екскавато­рами, різними кранами з навісним обладнанням. Вибуховим способом руйнують будівлі або окремі їхні конструктивні елементи. Якщо будів­лі мають історичну чи архітектурну цінність, їх переміщують на інше місце.

В останні роки в будівельній практиці значно зросли увага і вимогли­вість до застосування екологічно чистих методів, що запобігають забруд­ненню та зберігають довколишнє середовище. Це насамперед стосується збереження деревної рослинності, поверхневого шару ґрунту, запобігання забрудненню ґрунтових вод.

Рослинний шар ґрунту на площі майбутньої земляної споруди зрі­зають на глибину 15...25 см бульдозерами або автогрейдерами, збирають у відвали для подальшого використання з озеленення і благоустрою об'єкта, що будується, або на іншій території.

Зелені насадження, що не підлягають вирубці і пересадці, огороджу­ють. Дерева і чагарники, придатні для озеленення, мають бути пересаджені і збережені від пошкоджень.

Відведення поверхневих та ґрунтових вод. Поверхневі води, які утворюються від атмосферних опадів і танення снігів, відводять з терито­рії будівельного майданчика, влаштовуючи з нагірної сторони майдан­чика водовідвідні канави, лотоки, обвалування або систему підземних дренажів. Поверхні будівельного майданчика, складських і монтажних майданчиків планують так, щоб вони мали уклони, спроможні забезпе­чити відведення поверхневих вод.

На майданчиках з високим рівнем ґрунтових вод та їхнім інтенсив­ним притоком осушення ґрунтів доцільно вести за допомогою відкритого або закритого дренажу.

Відкритий дренаж улаштовують у вигляді канав завглибшки до 1»5 м, що мають пологі (1:2) укоси і необхідний для течії води уклон. " окремих випадках канави можна заповнювати дренувальними матеріа­лами (щебінь, гравій, крупний пісок). Поздовжній уклон водовідвідних канав та лотоків залежить від рельєфу місцевості і має бути не менший ніж 0,003 %. Розміри і методи закріплення укосів вибирають залежно від швидкості потоків води. Ширина водовідвідних канав по дну — не менш як 0,5...0,6 м.

Підземні закриті дренажі виконують із застосуванням трубчастих елементів (дрен) діаметром 125...300 мм із отворами на поверхні, п яких вода стікає у відведені місця. Такі дренажі більш ефективні, оскіль ки в трубі швидкість потоку води вища, ніж у дренувальному матеріа­лі. Як дрени використовують: труби гончарні (керамічні), азбестоце­ментні, бетонні зі звичайного чи пористого (що фільтрує) бетону, склопластикові, пластмасові, дерев'яні; стрічки профільовані пластма сові і паперові (рис. II.2, б, в). Під час улаштування дренажу утворю­ють траншею, на підготовлене дно кладуть дренажні труби. Труби за­ сипають дренувальним матеріалом (піском, щебенем, гравієм), для верх­нього шару використовують рослинний (дерновий) ґрунт (рис. II.2, а). Дно дренажу повинно бути нижчим, ніж рівень промерзання ґрунту, і мати уклон не менш як 0,5 %.

Дренажні роботи можна здійснювати, використовуючи конструкції з трубофільтрів з піщаною підсипкою.

Рис. II.2. Улаштування закритого дренажу:

а — послідовність процесів улаштування трубчастого закритого дренажу; б — стрічкові пластмасові дрени; в — стрічкові паперові дрени; І - розроблення траншей, закріплення стінок і підготовка основи для прокладання труби; ІІ - установлення опалубки, труби, часткове заповнення траншеї щебенем і піском; ІІІ - зняття опалубки, досипання дренувального матеріалу та грунту; 1 - кріплення траншеї; 2 - шар піску 5 см завтовшки; З - шар щебеню 10...15 см завтовшки; 4 - висок; 5 - піщаний фільтр; 6- гравійний фільтр; 7 - опалубка; 8 — труба; 9 - ущільнений ґрунт

Трубофільтри — це керамзитобетонні труби діаметром 150, зав­довжки 825 мм, які з одного краю мають паз, а з іншого — гребінь. Трубофільтри кладуть у траншею на підстильний шар з піску, щебеню чи гравію. Для фільтрувальної засипки з боків і зверху використову­ють пісок крупністю зерен 0,3...2,5 мм. Товщина шару піщаної засипки поверх труби — не менше ніж 200 мм.

У разі використання керамзитобетонних трубофільтрів замість азбес­тоцементних і керамічних труб із щебеневою або гравійною засипкою трудомісткість робіт знижується у 2...3 рази, значно підвищується якість робіт та зменшується їхня вартість.

Для розроблення траншей і канав використовують одно-, багатоків­шеві й роторні екскаватори, канавокопачі та інші механізми з навісним спеціальним обладнанням.

Улаштування тимчасових інженерних мереж. Для потреб будів­ництва доцільно використовувати постійні інженерні мережі. Якщо такої можливості немає, влаштовують тимчасові водопровідні та елект­ромережі і використовують пересувне устаткування для забезпечення будівництва теплом, парою і стисненим повітрям.

Тимчасовий водопровід улаштовують зі сталевих труб діамет­ром 25... 150 мм, рідше з азбестоцементних діаметром 50...200 мм і чавунних. Труби закладають нижче глибини промерзання ґрунту, а якщо глибина менша, то утеплюють теплоізоляційними матеріалами (шла­ком, пінопластом та ін.). Якщо тимчасовий водопровід використовува­тиметься тільки влітку, достатньо покласти труби на глибину 30 см або на поверхні ґрунту, забезпечивши їхній захист від механічних по­шкоджень.

Тимчасове електропостачання високої і низької напруги за­безпечують, як правило, на повітряних підвісках проводів. Кабельні мережі влаштовують тільки тоді, коли відкриті електропроводи немож­ливо застосовувати за умови безпеки виконання будівельно-монтажних робіт. Для тимчасового забезпечення майданчика електроенергією вико­ристовують пересувні електростанції, підвісні трансформаторні підстанції, переносні опори тощо.

Електроенергія між споживачами на будівельному майданчику розподіляється комплектно-блоковими трансформаторними підстан­ціями.

Тимчасові тепломережі залежно від рівня залягання ґрунтових вод можуть бути наземними або підземними з відповідною теплоізоля­цією, їх улаштовують для опалення тимчасових будівель, гарячого водо­постачання та інших виробничих потреб. Труби укладають з уклоном 0,02...0,03 % для стікання конденсату. Для отримання гарячої води та пару використовують (якщо немає можливості отримати ці енергоресур­си від постійних котелень) пересувні котельні установки на мазутному або на твердому паливі.

Для забезпечення виробничих потреб стисненим повітрям улаш­товують стаціонарні або розміщують пересувні компресорні установки, а для забезпечення киснем і ацетиленом за потреби — кисневі й ацетиленогенераторні станції. Від стаціонарних установок до виробни­чих споживачів стиснене повітря підводять сталевими трубами, а від тимчасових — гумовими шлангами діаметром 20...40 мм. Для відве­дення конденсату зі сталевих трубопроводів їх укладають з уклоном 0,005...0,01 % у напрямку руху повітря. Газ подають прогумованими шлангами (на відстань не більш як 20 м), розміщеними у відкритих дерев'яних коробах.

Розміщення тимчасових будівель. Для обслуговування будівельного виробництва і робітників на будівельному майданчику розміщують куль­турно-побутові (їдальні, душові, медпункти, приміщення для обігріван­ня робітників тощо), адміністративно-господарські (контори, пожежні, прохідні) й виробничі (майстерні, навіси, склади тощо) тимчасові бу­дівлі.

Потребу в кількості та площі таких будівель визначають розрахун­ком. Для улаштування їх доцільно використовувати інвентарні контей­нерні, збірно-розбірні та пересувні типи тимчасових будівель серійного виробництва, що знижує трудовитрати встановлення й обладнання їх. Тип інвентарних будівель вибирають залежно від обсягу, терміну вико­нання, організаційних і технологічних особливостей основних будівель­но-монтажних робіт. Пересувні будівлі, обладнані на автомобілях або причепах, особливо доцільні при великій розгалуженості об'єктів будів­ництва і зведенні лінійних споруд.

Відкриті складські майданчики для конструкцій, матеріалів, устаткування і напівфабрикатів розміщують у зоні роботи монтажних механізмів, причому ближче до них мають бути розміщені штабелі важ­ких і громіздких виробів.

Закриті склади розташовують об'єднаною групою в зоні складсь­кого господарства.

Майданчики укрупнення конструкцій мають бути в таких місцях, які забезпечують простий і безпечний спосіб переміщення їх у проектне положення.

Механізовані установки розміщують поза зоною роботи монтаж­ного крана.

Бажано, щоб культурно-побутові та адміністративно-гос­подарські будівлі були поблизу входу до будівельного майданчика.

Улаштування тимчасових доріг. Тимчасовими є дороги, призна­чені для під'їздів до будівельних майданчиків та для переміщення по самих майданчиках. Найпоширенішими на будівельному виробництві є автомобільні та залізничні шляхи. Автомобільні тимчасові дороги Доцільно влаштовувати по трасах постійних доріг, передбачених гене­ральним планом майбутнього об'єкта. Такі дороги прокладають без верхнього покриття, яке влаштовують потім, перед здачею об'єкта в екс­плуатацію.

Рис. II.3. Улаштування тимчасових автомобільних доріг:

а - види внутрішньомайданчикових доріг; 6 - склад покриття; в -в'їзд транспортно­го засобу в поворот; г - поперечний профіль дороги; д - решітчаста залізобетонна дорожня плита; е — те саме, кесонна; 1 — кільцева дорога; 2 — тупикова дорога; 3 — роз'їзд; 4 — розворот; 5 — розширений поворот; 6 — покриття; 7 — основа; 8 — підстильний шар; 9 - ущільнений грунт; 10 - проїзна частина; 11 - узбіччя

При забудові житлових масивів та кварталів краще влаштовувати тимчасові дороги по території будівельних майданчиків, оскільки конст­рукція, ширина та радіус заокруглення доріг та проїздів, які проекту­ються на період експлуатації житлових масивів, не розраховані на пе­реміщення великовантажних автомобілів та автопоїздів.

Дороги на будівельних майданчиках можуть бути тупиковими та кільцевими. В кінці тупикових мають бути майданчики для розвороту транспорту (рис. II.З, а). Виходячи з нормативного габариту автомобіля (прямокутник завширшки 2,5 м і заввишки 3,8 м), ширина покриття автомобільної дороги при переміщенні транспорту по одній смузі має бути не менше ніж 3,5 м, а при переміщенні по двох смугах — 5,5 м. Проте слід мати на увазі, що фактичні розміри деяких засобів автомобіль­ного транспорту перевищують вказані як по ширині, так і по висоті.

Ширину доріг (рис. II.3, в) на поворотах при доставці великогаба­ритних та довгомірних вантажів автопоїздами в кожному випадку ви­значають за формулою

де l_в — довжина вантажу; l1 — довжина частини вантажу, що звисає з підкатного причепа; b, — ширина ведучої колісної пари тягача; b2 — ширина підкатного причепа;

де h = lв- (l1+lз) lз - довжина частини вантажу, що звисає з сідла тя­гача; l4 — відстань від задньої осі тягача до сідла, на який спирається вантаж.

Автомобільні шляхи споруджують відповідно до вимог та призна­чення. Конструктивно автомобільні шляхи включають земляне полотно та шляховий одяг, який складається з підстильного піщаного шару, основи і покриття (рис. 11.3, б).

Для зниження вартості робіт при улаштуванні тимчасових шляхів застосовують залізобетонні конструкції багаторазового використання з суцільних або ґратчастих плит колійного типу (рис. II.3, д, е).

Залізничні дороги складаються із земляного полотна та верхньої споруди. Земляне полотно має бути стійким до впливу різних наванта­жень, розмивання водою, а також досить міцним. Верхня будова склада­ється з баластного шару, шпал та рейок. Призначення баластного шару — сприймати, розподіляти та передавати навантаження від поїзда на ниж­ню основу шляху.

Залежно від ширини колії залізнична дорога може бути нормальної ширини (1524 мм) або вузькою (завширшки 750 мм). Нормальна доро­га може бути одно- або двоколійною.